Рано чи пізно кожна юнка, кожний юнак повинні вирішити для себе ці найважливіші питання. Яке місце в моєму житті займе релігія? Яку професію вибрати? Хто ж, нарешті, стане моєю законною половиною? Від того, як ми їх вирішимо, залежатиме решта нашого життя.
Попереду ще шість років навчання, та я вже, здається, зробив свій життєвий вибір: хочу бути екологом. Слово «екологія» ми чуємо як мінімум разів десять на день. Мама казала, що коли вона вчилася в школі, то це слово було для неї новим, бо тоді ще не було Чорнобильської аварії на атомній станції, ще не були побудовані сумнівної якості танкери для перевезення нафти.
У мене живе три роки великий і добрий сірий смугастий кіт Мурзик. Ласкавий і приязний, він часто голосно муркоче, лежачи на стільці. При цьому зі стільців, що стоять у кімнаті, він вибрав єдиний. Жоден інший, ні крісло, ні диван йому не до вподоби. Любить він ще коліна хазяїнів і гостей, охоче укладається без дозволу в усіх, хто радий йому і хто не дуже.
Ми з хлопцями з нашого двору любимо купатися і загоряти на озері, розташованому в одному з передмість. Туди ми відправляємося на велосипеді. Спочатку їдемо по шосе, потім звертаємо на путівець — ґрунтову дорогу. Ми не дуже поспішаємо, милуємося околицями, іноді робимо привали. А коли добираємося до потрібного нам місця, зовсім забуваємо про час. Лежимо на березі після купання, розповідаємо різні історії, будуємо з піску замок, слухаємо магнітофонні записи.
Український народ має славну і водночас трагічну історію. Відстоюючи право на свободу, незалежність, вільний розвиток, він вів багатовікову боротьбу з половецькими, литовсько-польськими, турецькими загарбниками, свавіллям російського царату.
Я вчусь уже в п'ятому класі, але свій перший урок і досі пам'ятаю. Коли я вперше зайшов у свій клас, все там було мені дивно. Велика чорна дошка на стіні, шматки білої крейди, учителька, яка розсадила нас по партах та почала щось говорити, не пам'ятаю, що саме.
У моїй кімнаті стоять шафа, ліжко, крісло, на стіні — полиці з книгами. А біля вікна стоїть мій письмовий стіл. Батьки мені його купили, коли я пішов до школи.
Звичайно, цей пам'ятник треба поставити в моєму рідному місті. У Центральному парку, де завжди багато дітей і дорослих. Тільки не на головній, галасливій алеї, не серед кіосків та атракціонів, а в затишному куточку, де можна просто відпочити з книжкою, де ніщо не заважає думати. Не треба високого постаменту, пишних клумб навколо, гучної музики.
Поки я був малим, ким я тільки не мріяв бути: і космонавтом, і геологом, і вчителем, і кібернетиком, і біологом, і міліціонером. Ці дитячі захоплення тією чи іншою професією були пов'язані з розповідями дорослих, переглядом «мультиків» або ж художніх фільмів (як мені хотілося бути «ментом» після, однойменного фільму!)
