Ще зовсім недавно сонечку було важко дотягнутися до землі крізь волохаті, сіро-сині, неначе брудні, вологі хмари. Ще зовсім недавно біліли подвір'я сріблястим снігом. А сьогодні біліють своїм святковим вбранням вишеньки і яблуньки, грушки й сливки, неначе наречені. А красені-каштани у відповідь на сліпучо-білий, такий чистий цвіт «дівчат» викинули свої свічечки-пірамідки з жовто-червоною облямівкою.
Є в нашому березняку моє улюблене дерево. На вигляд береза начебто пухната. Тато сказав, що це такий вид беріз. На цю березу ми набрели випадково, гуляючи пізньою осінню в лісі. У лісі ми були самі, але увесь час відчували присутність когось невидимого. Було таке враження, що хтось раптом кинув камінчик, або важко зітхнув, або спіткнувся об корч. Усе порозумілося просто: у лісі господарювала осінь; вона скидала листя з дерев, і вони, падаючи, чіплялися за гілки і стовбури. Це й було причиною незвичайних звуків.
Відому українську художницю Катерину Білокур ми знаємо за картинами "Сніданок", "Привіт урожаю", "Напровесні" та іншими. Усі полотна художниці пройняті глибокою любов'ю до рідного краю. Мабуть, саме тому природа, відображена митецьким пензлем, наче жива.
Природа мінлива та прекрасна у всіх своїх проявах. Коли здається, що холодній зимі не буде кінця, що хуртовини та холоду ніколи не скінчаться, як раптом, дуже обережно до нас підкрадається рання весна. І ось, одного разу, виходячи на вулицю, ми розуміємо, що сніг перестав скрипіти під підошвами, на дорогах подекуди проступає асфальт, а ніс та щоки більше не щипає мороз. Перші промені березневого сонечка сліплять очі, відбиваючись від білосніжного покривала, але вже відчутне тепло весни, що приходить.
Після суворої зими з холодними вітрами, завірюхами, ожеледицею щедра та тепла весна крокує по землі, несучи лагідне проміння сонечка, надію на багатий урожай.
Я споконвічний городянин, але живу не у великому багатоповерховому, а в будинку, де лише один поверх. Уся наша вулиця суцільно складається з таких будинків. Вони потопають у зелені фруктових дерев. Навесні, коли цвітуть сади, здається, що на дерева опустилися білосніжні ароматні хмари.
Закінчувалися суворі морози, на всьому відчувався подих весни. У лісі вже розтанули останні острівці снігу. Під весняними променями сонця запарувала земля. Сонячні зайчики заграли на галявині, вони наче хочуть розповісти всьому живому в лісі, що час прокидатися.
Вечір. Стомлена земля лягає спочивати, вкриваючись сутінками. Золоте сонце повільно опускає свої повіки в тихій воді Лебединого озера, яке здатне відображати в собі всю красу сонця в дзеркальній воді. Озеро ніби передражнює сонце. Засвітить воно яскраво — по гладенькій поверхні озера забігають іскорки; нахмуриться сонце — потемнішає озеро, попливуть По ньому сірі хмарки. Ось так живуть у дружбі сонце і Лебедине озеро...
Вечори в нашому будинку в будень і вихідні мало чим відрізняються один від одного. У теплий час року хлопчиська грають у футбол на спортмайданчику, що обладнаний посередині двору. Малята проводять час на гойдалках, у пісочниці. Лавочки біля під'їздів — традиційне місце відпочинку жінок літнього віку.
