Ще одна зірка зірвалася, прокотилася над обрієм, зачепивши своїм довгим хвостом верхівки дерев і упала в безвість. А скільки їх на небі, маленьких і великих. Спробуй-но, порахуй… Небо стоїть над землею бездонне і чисте, всіяне яскравими діамантовими зорями. Вони розлітаються яскравими бризками, спалахують, наче вогники, приваблюють до себе. Чорноока красуня-ніч гасить у вікнах вогні, заглядає у темні шибки, чи всі сплять…

Вечорниці — одне з найулюбленіших свят молоді. Колись кожна частина села мала свої хати для проведення вечорниць. Найчастіше це були оселі самотніх жінок — солдаток, вдовиць. Молодь, яка збиралася на гулянку, називала господарку "паніматкою". Якщо ж траплялося, що в хаті був і господар, то його величали "вечорничним батьком".

Моя сім'я — не дуже велика: я, тато, мама та бабуся. Наша сім'я живе нормально, і грошей у нас вистачає на всіх. Ми живемо у трикімнатній квартирі. Взаємини між членами нашої родини чудові.

Все починається з виховання, яке отримали чоловік і жінка у власних сім'ях. Якщо вони зросли в родинах, де "утримання" дітей зводилося до забезпечення їх фізичного існування, нехай і на найвищому рівні, то вони можуть навіть не підозрювати, що їх шлюбні партнери відчувають потребу у взаємоповазі чи взаємодопомозі. У такому випадкові вони можуть бути суперспоживачами здобутків цивілізації, високими спеціалістами у своїй професійній галузі, але повними профанами у мистецтві людських взаємин.

Може, й не дуже весело зараз в Україні, але покинути її - те саме, що покинути рідну матір через те що вона, мовляв, хвора. Не вибирають люди матір, не можна вибрати й Баьківщину, як це прекрасно сказав у своєму вірші В. Симоненко.

Кожен з нас знає про роль зірок у Всесвіті, де все постійно змінюється. Набуває нових форм і наша свідомість; під впливом законів природи, закономірностей змінюється наш настрій, наші емоції, кольори нашого життя. І десь у 16--17 років постає проблема: для чого живеш, яку роль виконуватимеш у цьому світі. Переконана: в короткому існуванні ми мусимо встигнути знайти своє місце, бо часу не помилки у нас немає, тим паче на їхнє виправлення.

Одна з найважчих проблем, перед якою виявляється молода людина, — це вибір кар'єри. Звичайно, є люди, які з шести років "знають", що вони хочуть бути докторами, або льотчиками, або пожежниками, але більшість з нас не знаходять часу для ухвалення рішення про вибір професії.

Вибір професії — це велика відповідальність. Відповідальність перед батьками, перед суспільством, та найголовніше — перед собою. Відповідальність перед собою, мабуть, найважливіша, і полягає вона в тому, щоб обрати саме свій шлях і ним йти. Бо тільки сама людина може побачити, до чого в неї більший хист, до чого відчуває вона покликання. Кожен відчуває, що йому легше «дається» і, отже, чому зможе присвятити життя. І тут найважливіше — не схибити.

Ім'я Софії Русової повернулося в історію України з проголошенням незалежності України. До того часу в основному згадували лише відомих педагогів: Макаренка, Сухомлинського та Ушинського. А ім'я Софії Русової, яка жила наприкінці XIX — початку XX століття, ніде не згадувалося, адже вона мала за мету відродити й розвивати українську національну школу, бо «братнє приєднання» України до Росії скінчилося суцільною русифікацією. А цей процес був спрямований на винищення українського народу як самобутнього носія етнічної (тобто української) культури.

Усі люди від народження наділені різними здібностями. Комусь добре вдається писати вірш, хтось знається на моделюванні одягу, деякі чудово розуміються на математиці або фізиці. Коли діти стають дорослими, то обирають різні професії та роботи. Хтось злітає на немислимі висоти, стає відомим та забезпеченим, а хтось усе життя перебивається, так би мовити, з хліба на воду і йому ледь вистачає грошей на прожиття. А чому? Адже люди вчились в одному класі, вивчали ті самі предмети, їх вчили ті та самі вчителі, можливо вони сиділи за однією партою і отримували однакові оцінки, але...