"Джакомо Джойс" — це красива і незвичайна історія кохання. "Очі мої у темряві не бачать нічого, любове моя. Ще. Не треба більше. Темне кохання, темна втома. Не треба більше. Темрява". Оті короткі називні речення акцентують на почуттях. Вони прикривають і водночас відкривають завісу таїни людських стосунків, таємницю кохання.

I. Джеймс Джойс — відомий письменник-модерніст. (Джеймса Джойса називають "батьком" сучасного модерністського роману. Він народився у столиці Ірландії Дубліні. Після закінчення університету залишив батьківщину і жив у Європі. Писав літературно-критичні статті про мистецтво, ліричні вірші, романи, оповідання, п'єси.)

Однією із найпопулярніших п'єс Бернарда Шоу є його драма "Пігмаліон". Сюжет її навіяний автору давньогрецьким міфом про скульптора Пігмаліона, який закохався у своє створіння — статую прекрасної Галатеї і силою свого кохання оживив її.

І. Олександр Пушкін — видатний російський "поет дійсності". (У романі "Євгеній Онєгін" Пушкін постає як "поет дійсності" — основоположник художнього реалізму в російській літературі. Починаючи з "Євгенія Онєгіна", як вважають критики, російська література навчилася бути поетичним "дзеркалом" цілих історичних епох.)

Важко не погодитися з цією закінченою думкою великого француза Бальзака, але в кожному ремеслі є свої ази, без розуміння яких щось більш серйозне просто не відкриється.

Прочитавши повість Оноре де Бальзака "Гобсек", я задумався над багатьма питаннями: як у Гобсекові поєдналися "філософ" і "скнара"? чому прагнення молодого Гобсека самоствердитися в житті призвело його до однієї-єдиної пристрасті — накопичення золота? чому життєві негаразди зробили головного героя не мудрим, а злим і жадібним? І ще багато "чому". Гобсек добре засвоїв важке ремесло життя.

У кожного аматора поезії є свої кумири. І зовсім необов'язково, щоб ними були Тютчев і Фет. Кожен шукає у віршах своє: близькі і зрозумілі думки, яскраві образи, несподівані метафори, свої ритми й інтонації. Хтось любить перечитувати Пушкіна і не припиняє дивуватися вічній новизні і свіжості його віршів. Комусь до душі витончений Блок. Іншому ближче гіркі сповіді Цвєтаєвої або задушевна відвертість Єсеніна.

"За тортури й погибель — я знаю — все приймаю!.. І знову! І знов!.." Ідея "любові-ворожнечі" до життя в поезії О. Блока "Весно, весно, без меж і без краю..."

Олександр Блок ніколи на сприймав життя як даність. Він розумів його як боротьбу реального темного начала і світлого, духовного світу, який відкривається тільки обраним. Ліричні образи його нечіткі, розмиті, грані між окремими відчуттями в поезії здаються стертими. Його поезія діє, як повний місяць на сновиду. Непевність, музичність, алогізм образів дивним чином співвідносяться з емоційністю, яскравістю, інтенсивністю, силою почуттів поета.

Роман "Злочин і кара" вийшов у 1866 році. Цей час був багато в чому переломним. Передова інтелігенція, що очікувала після реформи 1861 року відродження Росії, була глибоко вражена і розчарована. Ще більше загострилися соціальні протиріччя, наочніше стала несправедливість суспільного ладу.

Характерною темою для всієї творчості М. Ю. Лермонтова є тема самотності. Напевно, тому в багатьох його віршах зустрічаються такі слова, як "один", "самотній" ("Белеет парус одинокий...", "Выхожу один я на дорогу...", "На севере диком стоит одиноко..."). Ми знаємо, що поет і в житті був самотній. Самозреченість, віддаленість від людей відбилася майже у всіх його творах, як, наприклад, у вірші "И скучно и грустно, и некому руку подать..."