Оноре де Бальзак відіграв велику роль в утвердженні принципів реалістичного роману. Його творчість вирізнялася масштабністю, сміливістю задумів і величністю досягнень.
Чи можна відобразити в художньому творі людське життя у всіх його проявах? На мій погляд, навіть якщо хтось візьме на себе відповідальність проаналізувати всю літературу, що існує на сьогодні у світі, підтвердить, що це завдання неможливо виконати. Різні природні умови, різні особливості національної свідомості, різні способи виховання і ще безліч причин зумовлюють безкінечну багатогранність людського існування. Проте знаходились сміливці, які ставили перед собою грандіозне завдання: прослідкувати складне, неповторне, а іноді й потворне життя людського духу. Один з них — Оноре де Бальзак, письменник, який став совістю і славою французької літератури. Чи досяг письменник поставленої мети?
Літературна спадщина Бальзака неосяжна. Реалістичні повісті "Ґобсек", "Шагренева шкіра", "Ежені Гранде", які включено до збірки "Етюди приватного життя", що вийшла 1830 року, поклали початок одному великому творові. 1834 року Бальзак дійшов думки, щоб об'єднати всі написані ним твори, а назву циклу — "Людська комедія" — було знайдено пізніше — під впливом бесіди з приятелем про "Божественну комедію" Дайте. Але у слово "комедія" Бальзак вкладає не такий зміст, як Дайте. Вже в самій назві письменник підкреслює іронічне ставлення до суспільства, яке він змалював у своїх творах.
Кожний із нас знайомиться з творами Оноре Бальзака у різному віці. Тому і сприймаються вони по-різному. Хтось по-малечому уявляє собі шагреневу шкіру і сприймає твір, як казку з бабусиних уст, а хтось свідомо уявляє життя французького суспільства уже в юнацькі роки. Але твори Бальзака — це ті твори, до яких людина не раз повертатиметься протягом життя і сприйматиме їх як щось нове і наново відкрите для себе.
Дослідники творчості відомого російського письменника Михайла Булгакова одностайно стверджують, що фантастичні сюжети його творів віддзеркалюють глибокий містицизм світовідчуття автора. Так, М. Булгаков справді виявляв неприхований інтерес до небуденного, незвичайного, і своє зацікавлення він особливо яскраво показав у романі "Майстер і Маргарита".
Щоразу перечитуючи роман М. Булгакова "Майстер і Маргарита", замислюєшся, в чому полягає його чарівність, магія, приваблива таємниця, що навіки залишиться нерозгаданою. Герої роману належать як до реального світу, так і до світу уявного, але разом вони співіснують у якомусь третьому вимірі.
Незвичайна і багата на пригоди біографія поета-романтика Дж. Байрона наклала відбиток на його творчість. Він належав до аристократичної, але збіднілої родини. У десятирічному віці після смерті діда Байрон успадкував титул лорда. Ще студентом Кембріджського університету почав писати вірші, та відомий став після опублікування поеми "Паломництво Чайльда-Гарольда". Байрон багато подорожував, цікавився історією, був учасником визвольного руху в Італії, долучився до лав грецьких повстанців.
Ці слова належать одному з героїв Оноре Бальзака — Гобсеку. Гобсек — герой однойменної повісті. Його ім'я стало загальним, як символ нестримного прагнення до накопичення. Пристрасть до накопичення привела Гобсека наприкінці життя майже до божевілля. Лежачи на смертному одрі, він чує, як десь недалеко покотилися золоті монети, і намагається їх знайти. "Живоглот", "людина-вексель", "золотий ідол" — так називає лихваря стряпчий Дервіль. Гобсек вважає, що "в золоті зосереджені всі сили людства". Довгі роки він працював, щоб зібрати достатньо грошей, але при цьому порвав усі зв'язки зі своїми родичами, оскільки вони могли б претендувати на його спадщину. У нього не було ані родини, ані справжніх друзів.
Можна по-різному розповісти про те ж саме явище. Можна поставити його в тінь, можна — на яскраве світло, розвернути, роздивитись з усіх боків. Можна показати все велике, що одразу кидається у вічі, а можна зробити портрет із дрібниць, висвітити навіть найдрібнішу рисочку. Якщо вміло створити портрет із дрібниць, то він набагато краще відбиватиме характер, ніж риси, що лізуть у вічі, але бувають не головними, оманними.
Людина є дитям природи. Завжди була і буде з нею пов'язана, хоча іноді намагається це заперечити. Колись люди жили серед тварин, існували пліч-о-пліч, та це було дуже давно. Ми від'єднались від свого коріння, можливо, саме через це нас спіткали такі біди.
