Риючись у шухляді з іграшками, я дістав компас з відірваною стрілкою, який мені подарували кілька років тому. Компас мені швидко набрид, і, коли відпала стрілка, я поклав його на дно шухляди і забув. Чому мені раптом захотілося взяти його знову в руки? Прочитавши роман Жуля Верна "П'ятнадцятирічний капітан", я по-доброму позаздрив Діку Сенду, що став капітаном "Пілігрима". Цікаво, що у свої п'ятнадцять років юнга не побоявся взяти управління судном на себе. Дік був гарним юнгою.

У своїх творах Жуль Верн показує нам стійких, хоробрих та шляхетних героїв. Серед них були капітани Немо і Грант, а в творі "П'ятнадцятирічний капітан" — Халл та юний Дік Сенд.

За будь-яких часів людину поважали за справедливість, за відповідальне ставлення до своїх обов'язків, за уміння дотримувати слова. А людині, яка обіймає якусь посаду, треба бути справедливішим тричі, бо вона керує іншими, вона щось наказує іншим, тож повинна мати право на ці вимоги, сама бути зразком поведінки.

Коли говорити про щастя, то неможливо уявити його собі без сім'ї, поза сім'єю. П'єса Г. Ібсена "Ляльковий дім" саме про це.

Для мене Лермонтов — це перш за все, ще з малих років, "Белеет парус одинокий". Може, тому, що рядки вірша пролунали на морському узбережжі мовби звуковим фоном до маленької білої краплини, яка миготіла на синьому обрії, загадкова й чарівна, у вранішньому тумані? А може, завдяки тому, що в перші мої шкільні роки накотилась, мов друга хвиля, катаєвська повість із такою ж назвою, пройнята таким самим неповторним волелюбним духом?

Як зробити людину кращою, ніж вона є? Як допомогти слабкому, незграбному, якого дійсно ніхто не любить, піднятися на висоту, заслужити повагу? Де починається та де закінчується добра допомога, втручання "зверху" у чужу долю? На ці важливі запитання я намагаюсь відповісти для себе, читаючи "Малюка Цахеса" Гофмана.

І. Хто такий барон Мюнхгаузен? (Барон Мюнхгаузен - герой книги Р. Е. Распе "Дивовижні пригоди, подорожі і бойові подвиги барона Мюнхгаузена". Від його імені в творі даються розповіді про пригоди барона.)

1. Мене запросили на день народження.
2. Моя розповідь за святковим столом.
3. Я виявився в центрі уваги.

Я хочу написати про сучасну баладу.

У романі О. С. Пушкіна "Євгеній Онєгін", як і в однойменній опері П. І. Чайковського, є дві найсильніші сцени, що вражають читача і глядача. Це остання зустріч Тетяни й Онєгіна і загибель Ленського на дуелі. На наших очах відбуваються дві трагедії, з якими важко змиритися. Хочеться перегорнути сторінки і повернутися назад, туди, де Онєгін закоханий і щасливий знайденим сенсом життя, надіями (майже як Ленський у свій час), а юний поет ще живий, і ніяких думок про дуелі, про смерть.