Вивчаючи літературу, ми бачили, що дуже багато героїв російських письменників з великою симпатією ставилися до такої неоднозначної фігури, як Наполеон. Через симпатію до нього, навіть захоплення ним пройшли такі герої російської літератури, як Онєгін, князь Андрій Волконський, Родіон Раскольников. І кожен з них зумів вибрати, почути, розглянути і побачити в Бонапарті ті риси й людські якості, які дозволили багато чого довідатися про Наполеона.
Даніель Дефо. Письменник, ім'я якого добре знають як дорослі, так і діти. Світова його слава тримається перш за все на його романі "Пригоди Робінзона Крузо". Роман, який ось уже більше двох століть читають у всьому світі. Він передається з покоління в покоління, і онуки читають його з не меншим захопленням, ніж батьки й дідусі.
Минають роки і сторіччя, відходять у небуття покоління людей, змінюються їхні звичаї, вірування та погляди, а великі мистецькі надбання залишаються, надовго переживають своїх творців, по-новому розмовля ють з кожною новою епохою. Змальовані в них картини життя давно відійшли в минуле, але думи й помисли їх авторів завжди звернені до майбутнього, завжди чарують і надихають нові покоління...
I. Бальзак — один із найвидатніших романістів світу (відобразив звичаї французького буржуазного суспільства першої половини XIX століття, показав безмежну владу грошей. "Батько Горіо" — повість, що відкриває грандіозну епопею Оноре де Бальзака "Людська комедія").
Сент-Екзюпері написав "Маленького принца" незадовго до своєї трагічної загибелі. Як говорить поет А. Прасолов, "окремі людські душі завжди видають свій останній, лебедино-чистий, прощальний крик..." Ця філософська казка стала своєрідним заповітом письменника людям. Багато рядків її ввійшли в наше життя як заповіді: "Ми у відповіді за тих, кого приручили", "Найголовнішого очима не побачиш. Зірке одне тільки серце".
Нащадки Ноєвого сина Хама, намагаючись перешкодити виконанню Божої волі й батькового прокляття, щоб не розсіятися й не потрапити у рабство до нащадків Сима та Афета, задумали збудувати місто, а в ньому вежу, яка могла б слугувати центром усіх племен і в той же час уособленням їх рівності Вежа мала бути висотою до небес, щоб уславити імена будівничих. Отже, вежа не була призначена для житла, не мала бути культовою спорудою. Люди плекали у душах горді помисли: збудувати велике місто, усім разом у ньому поселитися, налякати сусідів, порушити Божу волю, прославити себе.
Під впливом Т. де Банвіля, В. Гюго, а особливо Ш. Бодлера, Рембо почав з віршів, що викривали потворність міщанської глушини, та з пантеїстичних віршів. Незабаром в образах та ритміці Рембо проявилися специфічна безпосередність та прямота заперечення, які пізніше стали прикметами нової поезії. Рембо з сарказмом засуджував міщанство ("Засідателі"), Другу імперію ("Покарання Тартюфа", "Зло"). Події Комуни наклали свій відбиток на сатиричні вірші так званого "Зютистського альбому", на книгу "Крізь пекло". Однак поразка Комуни повернула Рембо до теорії поета-ясновидця, яка проголошувала, що поезія буде попереду життя, проте базувалася на ідеї ясновидіння, що досягалося "доведенням до розпачу всіх почуттів".
Усі ми звикли до того, що серед книжок для масового читача чільне місце посідають детективи. Здається, що цей надживучий жанр існував завжди. Але це не так.
Справжнім відкриттям для мене в цьому році стало знайомство з творами персидського вченого та віршописця Омара Хайяма й азербайджанського мислителя і поета Нізамі Гянджеві. Відкриттям, тому що в їх творчості відбивається особливий менталітет східних народів, особлива духовність, особлива атмосфера. Усе це незвично для нашої європеїзованої свідомості. Крім того, завжди приємно розширити свій світогляд, своє знання про світ.
