Голодомор 1932-1933 років... Це страшні роки в історії Україні. Ми знаємо про це з розповідей наших бабусь, з вивчення історії. Але повністю усвідомити жах тих часів мені допоміг роман В. Барки "Жовтий князь". Мені дійсно було страшно і боляче читати цей роман.
Я був глибоко вражений, коли дізнався, що всі події, зображені у романі "Жовтий князь", відбулися насправді, це реальна історія однієї родини. Лише імена героїв автор змінив для більшого узагальнення. Адже насправді таких родин були тисячі... Родина Катранників уособлює свідомість, мислення народу, а її страшна трагічна доля — відображення долі мільйонів українців.
Я був глибоко вражений, коли дізнався, що всі події, зображені у романі "Жовтий князь", відбулися насправді, це реальна історія однієї родини. Лише імена героїв автор змінив для більшого узагальнення. Адже насправді таких родин були тисячі... Родина Катранників уособлює свідомість, мислення народу, а її страшна трагічна доля — відображення долі мільйонів українців.
Роман В. Барки "Жовтий князь" є одним із найяскравіших описів українського голодомору 1932-1933 років. Ключем до розуміння авторської концепції твору й одним із його провідних символів стає жовтий колір, що зустрічається уже в назві роману. Він входить в оповідь твору в характеристиці одного із фанатичних і бездушних служників нового режиму, Григорія Отроходіна, який називається рудим.
Василь Барка писав тільки про те, що пережив сам. У 1932—33 pp. в Україні лютував голод. Письменник жив тоді в Краснодарському краї, працював у художньому музеї і був свідком того, що й до Кубані докотилася хвиля голодомору. За його свідченням, там вимерла третина населення. Барка теж голодував, на його тілі було багато ран, які розійшлися по кровоносних судинах. Із них сочилася брунатна рідина. Ноги пухли, репалися, і він ходив, тримаючись за паркан і стіни, не маючи надії вижити. Муки голоду були жахливі, вони спалювали всю істоту, і, мабуть, тому, що Барка усе те пережив сам, у «Жовтому князі» йому вдалося правдиво відтворити «психологічну глибинність цієї голодової смерті», точно й об'єктивно «увіковічнити» ті страшні події, розкрити світові очі на них.
У світовій історії не зафіксовано голоду, подібного тому, що випав на долю України - однієї з найродючіших і найблагословенніших країн світу. Житницею називали Україну впродовж багатьох століть. Але по-хижацьки грабували її, не давали вільно дихати. Через те й була Україна вбогою і знедоленою, як шевченківська Наймичка, та була ж вона завжди сильною духом. Хоча і випало на долю нашого народу найстрашніше - голод. Померлих від голоду 33-го року більш ніж у два рази більше, ніж загиблих у війну. Вимирали родини, села. Моторошно стає, коли читаємо спогади тих, хто пережив це зло, коли ознайомлюєшся із архівними документами, а ще більше завмирає серце, коли разом із родиною Катранників стаєш свідком голодомору, проймаєшся їхнім жахом, вболіваєш за них.
У 1932—1933 pp. Василь Барка сам був жертвою голодомору. Вдруге він пережив муки голоду у невеличкій кімнаті негритянського кварталу Нью-Йорка, де міг собі дозволити «одну банку риби» і миску дешевого рису на два дні. Тоді і виникли спогади про голодомор в Україні, минуле почало випливати перед його душевним зором.
Україна — найголовніше в творчості і житті В. Барки (усе своє свідоме життя, живучи далеко за межами України, В. Барка присвятив їй; він не гасив надій на своє духовне повернення; вірив, що Україна відродиться і чорні дні тоталітаризму будуть переборені).
Умовний розподіл численних образів роману на людей-варварів і людей-жертв (втрата людяності та прийняття сатанинської подоби тими, хто забирає у селян хліб; партієць Отроходін — яскравий представник людей-варварів; люди-жертви: селяни-гречкосії, родина Катранників; охоплення селян містичним жахом, віра у прихід антихриста; заклик батюшки до людей не уподоблятися до слуг антихриста, а мати в душі мир, любов і прощення).
