Кожна людина на Землі, на мій погляд, любить ті місця, де вона народилася чи провела майже усе життя. Бо це її рідний край, де знайома кожна рослина, де затишно бути навіть на самоті. Павло Губенко, більш відомий як Остап Вишня, теж дуже любив природу. Він вирушав на полювання з єдиною метою—помилуватися густими лісами, запашними сінокосами, зеленими луками, бузковими надвечір'ями та бездонно-спокійними озерами. Його приваблювали сріблясті нічні роси. І він передавав своє захоплення красою рідної природи у циклі ліричних гуморесок "Мисливські усмішки".

Жив на землі невтомний майстер сміху, вірний патріот рідної землі та взагалі незвичайна людина. Він намагався відкрити людям очі на ті неподобства, що робили вони власноруч. Він хотів, щоб люди нарешті зрозуміли, наскільки важливо жити у гармонії з усім живим, любити природу та взагалі рідну землю. Хто це "він"? Це Остап Вишня. Він був і залишився у наших серцях не тільки "чарівником сміху", а й справжнім патріотом - натуралістом, безмежно люблячим ліси та річки, гаї та озера, птахів та тварин. Вишня залишив нам у спадок свої неперевершені "Мисливські усмішки" — своєрідний гімн усій живій природі.

"Мисливські усмішки" є найбільш поетичними творами Остапа Вишні. Центральними образами творів цього циклу є благородні, розумні та кмітливі люди. Усі вони веселі оповідачі, які знають безліч мисливських побрехеньок та вигадок. Це щирі любителі і охоронці природи, які кохаються в пташині і звіряткові, деревці і квіточці. Герої Остапа Вишні — люди високих і благородних поривів, чистої душевної краси. Вони вміють побачити й оцінити велич природи. Справжнім поетом, людиною великої душі виступає герой-оповідач усмішки "Вальдшнеп".

Доля талановитого, гордого і чесного гумориста Остапа Вишні була трагічною. Він потрапив під страшний прес сталінського беззаконня і на десять років був засланий у північні концтабори. Зберігся табірний щоденник.

Лагідна усмішка, мудрі очі — це портрет представника української сатирично-гумористичної літератури Остапа Вишні (Павла Михайловича Губенка). Свій народ, свою землю любив Павло Михайлович над усе. У щоденнику Остап Вишня з великою гордістю пише, то він завжди відчував себе слугою народним — і з того був щасливий, бо все своє життя хотів зробити народові щось хороше. Можливо, звідси і бере початок лірично-гумористичний струмінь його спадщини. Вишневий сміх — веселий, щирий, здоровий.

В українській літературі є багато цікавих постатей. Особливе місце серед них посідає Остап Вишня. Його творчість відзначається глибокою самобутністю, в якій поєднується водночас і ліризм, і м'який гумор. Остапу Вишні належить пріоритет у жанрі гумору. В його усмішках поєднується розповідь про події та авторські відступи, особливості стилю письменника.

В історії української літератури є багато цікавих постатей. Особливе місце серед них посідає Остап Вишня. Його творчість відзначається глибокою самобутністю, гармонійним поєднанням ліризму і м'якого гумору. Остапові Вишні належить пріоритет у жанрі гумору. У його усмішках поєднуються розповідь про події та авторські відступи, у чому полягає особливість стилю письменника.

Творчість Остапа Вишні надихалась великим почуттям до народу, окрилювалась любов'ю до природи. Ці дві любові були джерелом його життя, вони ж визначили і характерні риси його творчості — гумор і ліризм.

Остап Вишня був міцно пов'язаний із старим українським селом, саме воно дало йому неоціненні враження, знання оригінальних людських типів, численних життєвих бувальщин, атмосфери буднів, усіх тих реалій, що природно ввійшли до його гумористичних творів. Письменник був глибоко обізнаний зі старим селом та його людьми, побутом, звичаями, культурою міжлюдського спілкування, самобутньою мовою. Старе село, з одвічною темрявою та забобонністю, говорив гуморист своїми творами, відходить в небуття, і йому на зміну постає село нове, з гуманними принципами людської дружби і спільності.

Остапа Вишню можна назвати однією з найяскравіших постатей в історії української літератури двадцятого століття. Ця людина не може бути пересічною, адже вона дарувала іншим радість — радість світлу, сонячну, ту, яка здатна підтримувати людей у важкі часи, надавати їм сили.