"Україна в огні" —це чесна неприхована правда про перший етап Другої світової війни. Пишучи цю кіноповість, Олександр Довженко виявив таку непритаманну радянським письменникам тієї доби правдивість, таку безкомпромісність, що твір його прозвучав, неначе вибух, уперше в радянській літературі піддавши сумніву безгрішність "сталінського соціалізму". Режим не змусив чекати нищівної реакції, і вже у 1944 році відбулося засідання Політбюро ЦК ВКП(б) з таким порядком денним: "Про антиленінські помилки й націоналістичні збочення в кіноповісті О. Довженка "Україна в огні".
Мабуть, немає жодної української родини, якої б не торкнулася проблема війни. Не обійшло це лихо й Олександра Довженка на довго закарбувалася в мою пам'ять фраза із "Щоденника" талановитого митця і людини з великої літери: "Україну знає той, хто був на її пожарах". Він — був... Можливо, саме цьому відтворив усю правду війни у кіноповісті "Україна в огні".
"Україна в огні" — надзвичайний твір. Пронизливий, справжній, живий. Жодного фальшивого слова, жодної нещирості, сама тільки правда про людей, про історію, про людські душі. Коли читаєш його, аж сльози на очі навертаються.
Творчість Володимира Винниченка — це яскравий художньо-публіцистичний літопис шляхів українського народу до незалежності в нашому буремному столітті. Для творів письменника характерні широта й актуальність тематики, новаторська манера письма. Він реалістично зображує тяжке становище темного і забитого селянства та міської бідноти, жорстоку експлуатацію заробітчан, перші спалахи соціального протесту. І завжди найістотнішим у житті Винниченка, політика і митця, були болісні роздуми про Україну, рідний народ, який упродовж століть не міг здобути омріяну волю.
Кожен із нас чув, як таємничо шепотить трава, як сюрчать коники. Кожен чув, як ніжно співає вивільга, як кує зозуля. Саме про це вірші відомого українського поета Дмитра Павличка.
Остап Вишня — один із зачинателів і найвизначніших представників української сатирично-гумористичної літератури (це чародій сміху, майстер гострого слова, який висміював у своїх творах бюрократів, п'яниць, хапуг, браконьєрів. Вишня — письменник народний, бо боліє душею за народ, його страждання, а також радіє його радощам).
Ці слова на усі часи належать нашому народному поетові Тарасу Шевченку. Вони з поеми "І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм...", яка була написана 1845 року. Основне в цьому творі — Пробудити в українців почуття національної гідності й честі, посилити їхню національну свідомість.
Неоціненними скарбами наповнив духовну скарбницю людства національний геній українського народу Тарас Григорович Шевченко. У своїй творчості митець сягнув вершин письменницької майстерності, підкорив висоти поетичної краси. Він став символом своєї епохи і вивів українську мову та культуру на світовий рівень. Його неперевершені творіння, досконалі за формою та глибокі за змістом, сіють зерна світла й добра, палахкотять незгасним полум'ям безкомпромісної справедливості, проникливої мудрості.
І. Карпенко-Карий — корифей української драматургії, його ідеї не вмерли, "вони живуть поміж людьми і, намагаючись втілитись у живі форми, прибрати реального змісту, нагадують їм про того, хто їх витворив, кому вони завдячують своєю появою на світ..." (Симон Петлюра). І. Я. Франко назвав І. Карпенка-Карого першим майстром на ниві української драматичної літератури.
