Можна, звичайно, розглядати образи твору традиційно, даючи їм вичерпну характеристику та поділяючи на позитивних і негативних. Але хотілося б розглянути ці образи як проблему боротьби Добра і Зла в людському житті.
"Камінний хрест" — єдиний твір Стефаника, присвячений темі еміграції. У багатьох своїх новелах В. Стефаник використовує не вигадані, а справжні події. Не стала винятком і новела "Камінний хрест". Односелець письменника, емігруючи до Канади, поставив на своєму полі камінний хрест. В. Стефаник розуміє, що надії селян марні, знає, що їх чекає в далеких краях. Своїм твором він намагається розповісти, донести до людей, що то за марево — еміграційне щастя. З іншого боку, він розуміє двояке становище цих бідних людей, співчуває їм, жаліє їх. Вразливе на людське горе, Стефаникове серце плаче кривавими слізьми болю за селян і виплескує свій гнів у новелі "Камінний хрест".
Твір Олександра Довженка "Зачарована Десна" — це гімн людській красі і красі природній, здатності людини до злиття з природою, опоетизації її, сприймання її як живої субстанції. Вже з перших сторінок повісті перед нами розгортається селянське життя, переповнене рослинами й плодами, з його піклуванням про город та сад. Та це й не звичайний город, а цілий різнобарвний світ, поданий через сприйняття дитини.
Я ніколи не бачила Десни, але мені здається, що якби я раптом опинилася на її берегах, все там було б мені знайомим і близьким. Це завдяки таланту О. Довженка, який у кіноповісті "Зачарована Десна" так описав "незайману дівицю","що, прочитавши книгу, дістаєш стільки чудових вражень, ніби вернувся з казкової подорожі.
Наддесення... Місячні ночі над річкою, світ дитячої чистоти і святості, що з такою силою відбився в "Зачарованій Десні". "Далека красо моя! — звертається Олександр Довженко до річки, та й не тільки до неї. — Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м'яку, веселу, сиву воду, ходив босий по твоїх казкових висипах..."
Тодось Осьмачка повертається до України, до рідного краю, незмінну любов до якого проніс через усе своє страдницьке життя. Повертається в талановитих творах.
Для кожної людини надзвичайно важливо знати й відчувати, що вона не сама в цьому світі, що в неї є рідні, що на неї завжди чекають і їй є куди повернутися. Де б ми не були, які б дива не бачили, але справжній затишок можна знайти лише вдома, у рідній країні. Тільки тут радість буде справжньою, а горе розділять близькі по духу й крові люди. Любов до рідного краю є необхідною складовою гармонійної особистості, щасливої людини. Саме тому ця проблема надзвичайно гостро постає у зламні періоди розвитку людства, тому до неї неодноразово зверталися й звертаються митці.
Рідний, рідна, рідне — корень народу і роду. Рідна матуся і рідний тато, рідна земля і рідна Україна, рідна мова. Поки живе мова — доти живе й народ. Але чому так трапляється, що діти відрікаються від рідної мови? Чому забувають те, що набуто віками?
Без історичної пам'яті немає майбутнього. Події минулих часів мають бути взірцем, уроком для сучасного життя, оскільки ми можемо подивитися на них відсторонено, з більшою об'єктивністю, зробити правильні висновки. Саме тому без перебільшення величезне значення відіграють твори на історичну тематику.
Жнива 1933 року... На синьому тлі неба, засіяному іскорками сонця, вимальовується колоскова незчисленність, руда й рясна. Тихо притуляються колоски один до одного, колихаться легко, мило... На роботу наймано селян, які мали змогу працювати в полі. І раптом відкривається страшна картина людського горя, виснаження й безвиході. Робота в полі пригнічувала людей не тяжкістю, а жахом, що відкривався їхнім очам. Жниварка не могла працювати, бо всюди лежали мертві. їх так багато, хочеться втекти... Але куди? Скрізь в Україні таке лихо.
