1932-1933 роки. Страшний час для нашої держави. В Україні лютує штучно влаштований голод, який забрав мільйони життів невинних жертв сваволі та безчинства. Ці страшні події, трагедію українського народу правдиво і сильно показав Улас Самчук у романі "Марія", присвятивши твір "матерям, які загинули голодною смертю на Україні в роки 1932-1933".
Роман у віршах "Маруся Чурай" — твір багатогранний, у ньому поєднане й епічне начало (історичні відомості), й ліричне (глибокі почуття героїв), і філософське підґрунтя.
Восени 1932 року Іван Багряний опинився у слідчому ізоляторі НКВС. Вирок — заслання на три роки до північної частини Далекого Сходу. Серце справжнього українця не витримало розлуки з рідною землею, Іван Багряний рушив на захід, та доїхав лише до Томська. Знову арешт, суд і знову вирок: за втечу — три роки ув'язнення, які письменник провів у Байкальсько-Амурському таборі. І року не був на волі, як, звинувачений у зв'язках із терористами, опинився у слідчому відділі Харківської холодногірської тюрми. Слідчі органи так і не змогли довести штучно надуманої вини Івана Багряного.
Іван Багряний увійшов в українську літературу не тільки своїм напруженим, емоційним стилем художньої мови, не тільки сміливістю своїх думок та безкомпромісністю їх викладу, коли йшлося про правду та про совість автора, але й тим, що розвинув новий жанровий різновид у нашій літературі — пригодницький роман.
В історії української літератури другої половини XIX століття творчість Панаса Мирного посідає визначне місце. У багатьох своїх творах письменник порушував життєво важливі теми, викривав експлуататорський характер класового суспільства дореформеного й особливо пореформеного періоду, сміливо виступив проти нього, закликав до боротьби і шукав виходу з тяжкого становища. Саме таким був його соціально психологічний роман "Хіба ревуть воли, як ясла повні?", у якому письменник широко відобразив тяжке життя українського селянства, його гірку, безрадісну долю, але показав, що дух волелюбності ще живий у народі. Розгортаючи історію села Піски протягом трьох поколінь, письменник відтворює майже сторічну історію всього українського селянства. Показує, як ще за часів козацького розселення в Пісках точилася боротьба між біднотою і козацькою старшиною, яка під час закріпачення селян захопила кращі землі, прикріпила до них колишніх рядових козаків і почала їх нещадно експлуатувати.
У 1932—1933 pp. Василь Барка сам був жертвою голодомору. Вдруге він пережив муки голоду у невеличкій кімнаті негритянського кварталу Нью-Йорка, де міг собі дозволити «одну банку риби» і миску дешевого рису на два дні. Тоді і виникли спогади про голодомор в Україні, минуле почало випливати перед його душевним зором.
Україна — найголовніше в творчості і житті В. Барки (усе своє свідоме життя, живучи далеко за межами України, В. Барка присвятив їй; він не гасив надій на своє духовне повернення; вірив, що Україна відродиться і чорні дні тоталітаризму будуть переборені).
Коли з тривогою і захопленням читаєш сторінки біографії Івана Багряного і тихою нечутною ходою бредеш вулицями Харкова повз "фабрику-кухню" - в'язницю по вулиці Чернишевській, а потім уява переносить нас у табори Далекого Сходу, і радієш, що в'язень тікає із заслання і повертається до рідної Охтирки; але за доносом його знову заарештовують і відправляють до харківської в'язниці на Холодній Горі, де письменник перебуває понад два роки, а з них 83 дні - у камері смертників, то мимоволі розумієш, які події і факти лежать в основі роману "Сад Гетсиманський" - реальні, конкретні, автобіографічні.
Роман "Сад Гетьманський" автобіографічний, події, описані у ньому, відбуваються на території Сумської та Харківської областей. Однак, було б великою помилкою ототожнювати головного героя Андрія Чумака з самим Іваном Багряним. Даний роман є зразком синтезу двох стихій — розкутої творчої уяви, з одного боку, і переобтяженості надмірними деталями із власної тюремної практики. Боротьба двох начал — художнього й публіцистичного — часто перешкоджало Багряному, а тому роман має дещо документальний характер.
Українська література, зокрема проза, з часів Шевченка зазнала значного розвитку. Та особливе місце в багатому літературному доробку українських прозаїків посідає творчість Панаса Мирного та Івана Білика, зокрема їхній роман "Хіба ревуть воли, як ясла повні?". Це перший в український літературі соціально-психологічний роман.
