І. П. Котляревський, автор безсмертної "Енеїди", дбав про створення оригінального репертуару для театру, такого репертуару, який би відображав життя українського народу. Свій задум він втілив у двох п'єсах "Наталка Полтавка" і "Москаль-чарівник".
Основним джерелом ідейно-тематичного спрямування нової драматургії, її поетики була усна народна творчість. З усіх фольклорних жанрів І. Котляревському найдужче прислужилася народна пісня, бо немає такої значної події в житті народу, немає такого людського почуття, яке не було б відображено в українській пісні.
Основним джерелом ідейно-тематичного спрямування нової драматургії, її поетики була усна народна творчість. З усіх фольклорних жанрів І. Котляревському найдужче прислужилася народна пісня, бо немає такої значної події в житті народу, немає такого людського почуття, яке не було б відображено в українській пісні.
Знаменита п'єса І. Котляревського "Наталка Полтавка" з'явилась у той період розвитку українського театру, коли його визначали як реалістично-побутовий з фольклорно-етнографічним забарвленням. У тогочасних п'єсах були щедро представлені українські етнографічні елементи, звучало багато пісень, включалися танці, фрагменти різноманітних народних обрядів.
Мені б хотілося розпочати розкриття цієї теми словами Михайла Стельмаха: "Народна пісня землі української — це насамперед історія землі української та невмирущість духу народного, це світ надій-сподівань, які не залишають людину і в найтяжчі лихоліття". Тому-то до цього дива звертались і Т. Шевченко, і І. Франко, і Леся Українка та багато інших. Мені здається, що ніхто з українських поетів не обминув пісенного жанру.
Творчість класика нової української літератури І.П. Котляревського належить до тих вічно живих явищ, про які кожна епоха складає своє судження, не вичерпуючи при цьому всього багатства і глибини її змісту.
Чи може суспільство жити без письменників, без поетів? Раніше я над цим не задумувався, але, познайомившись із творчістю Лесі Українки, я зрозумів, що ні!
I. Трагедійні ситуації в історичних романах. (Характерно, що кали П. Загребсльний тільки починав розробляти історичну тематику, це і для критиків, і дія шанувальників його таланту стало цілковитою несподіванкою, оскільки він — після спроб знайти себе в пригодницьких і навіть фантастичних творах. — нарешті остаточно сформувався в письменника гостро-сучасної теми. В усіх своїх історичних романах митець звертається до традиційних ситуацій. Перед багатьма моральними альтернативами постають його герої, і нерідко зроблений ними вибір вартий їхнього життя.)
Романи Павла Загребельного на історичні теми відтворюють нам те тло епохи, в якій відбуваються події. Читаючи "Диво", ми ніби переносимося у часи тисячолітньої давності — Київську Русь. Отже, твір — про далеку історію, коли на зміну язичництву приходить інша віра — християнство. Ми стаємо свідками цього конфлікту. Автор подав ідею, яка була колись, яка віками формувалася.
