Роман Уласа Самчука "Марія" має підзаголовок "Хроніка одного життя". Уважно прочитавши роман, читач одразу розуміє, що мав на увазі автор, коли давав назву своєму творові.
Кривавою хвилею прокотилася громадянська війна по Україні. Заради примарних ідеалів брат убивав брата, батько вбивав сина, а син підіймав руку на батька: смерть чаклувала на кожному кроці. Мабуть, тим, хто жив у цей страшний час, здавалось, що прийшли останні дні світу. Саме про це пише Юрій Яновський у романі "Вершники".
I. Юрій Яновський — талановитий український письменник-романтик. II. Сторінки громадянської війни в романі Ю. Яновського. 1. Побудова роману (вісім новел, не пов'язаних єдиним сюжетом; кожна з них — сторінка громадянської війни, усі разом — розповідь про боротьбу добра і зла на землі, про людську витривалість, про красу української землі).
Голодний 33-й рік! Скільки горя, сліз, смертей?! Страждала Україна, страждали старі й малі, сподівались на краще, але не бачили його ні восени та взимку 32-го, ні навесні та влітку 33-го. Досить надовго прикрива ли цю трагічну сторінку людської пам'яті. Та чи можна таке приховувати? Не недорід з'їдав людей, а тоталітарна сталінська система. Настав час - і відверто заговорили. Чи не найвідвертіше, не найвичерпніше розповів нам про голодомор невідомий донедавна Василь Барка - наш український письменник з діаспори. Переживши цю трагедію, він мав повне моральне право бути суддею, але В. Барка відвів собі іншу роль: "Свідок для суду - розповідати, що сталось у житті". 25 років він виношував у своєму серці, як незагойну рану, болючі спогади про голодомор. Та час все ж настав - і 1961 року з'явився високохудожній правдивий твір про голод "Жовтий князь".
Умовний розподіл численних образів роману на людей-варварів і людей-жертв (втрата людяності та прийняття сатанинської подоби тими, хто забирає у селян хліб; партієць Отроходін — яскравий представник людей-варварів; люди-жертви: селяни-гречкосії, родина Катранників; охоплення селян містичним жахом, віра у прихід антихриста; заклик батюшки до людей не уподоблятися до слуг антихриста, а мати в душі мир, любов і прощення).
I. Тема голодомору. (Обидва романи торкаються страшної теми голодомору в Україні, що стався в 1932—1933 роки. Головними героями письменники обрали простих українців-селян, але через призму голодомору кожен зобразив різні речі. Символи та образи у кожного автора були свої. Попри те, що тематика творів однакова, проте вони вийшли різними. Безумовно, ці твори є гармонійним доповненням одне одного. Кожен творець, маючи перед собою полотно, зображує епізоди у своєму стилі, хоча тема шедеврів одна.)
Павло Загребельний — це майстер слова, письменник від Бога. Його слово притягувало, немов магніт, наповнювало хвилюванням душу, бентежило, гріло, надихало своєю чарівливою силою, залюбленістю в рідну землю, її людей, історичне минуле.
Спостерігаю стрімкий красивий осінній захід сонця. Ще зелені дерева, але вже з пожовклим листям накриває велика тінь передвечірніх сутінків. Вона повільно насувається, мов поглинає у себе все, позбавляючи сонячного світла. Сонце останніми променями прощається з землею і ховається за обрієм.
Становлення поетичної творчості Т. Г. Шевченка може бути розглянуто як стислий взірець становлення нової української літератури, розвитку та збагачення літературної української мови. Шевченко, як усякий великий національний поет, не обмежений у творчості, він живить свою поезію світовими здобутками, будує її в руслі літературного процесу свого часу. Тому початок його творчості несе на собі відбиток могутньої літературної течії — романтизму.
Серед жанрового розмаїття українських народних пісень не останнє місце посідають родинно-побутові пісні. їх величезна кількість свідчить про високі моральні засади українців, бо наш народ щирий і відкритий. Нашим пращурам нічого було приховувати і не було потреби надто ідеалізувати взаємини в родині чи в громаді. Була лише одна потреба, на мою думку, — співати про все, що відбувається довкола. Без лукавства і без прикрас. Від щирості почуттів і вибудувався такий потужний пласт родинно-побутових пісень. Не з героїчного епосу, не з історичних дум чи пісень, а саме з родинно-побутових пісень складається враження про менталітет народу. Ось дівчина розповідає усім, не криючись, про свої почуття до юнака:
