Проблема "нерівності душ" у романі реалізується за допомогою образів Марусі й Гриця. Незвичайність любовного сюжету у романі випливає із незвичайності самої Марусі Чурай. У її глибокій натурі живе дуже сильне максималістське начало, вона керується принципом: "Все — або нічого". Грицева мати каже про Марусине серце, що воно "горде і трудне". Трудне — бо не визнає компромісів, відкидає напівпочуття, мучиться самотою, вимагаючи справжності й повноти в усьому. Але нещастя Марусі в тому, що її "горде і трудне" серце, не питаючи розуму, вибрало саме Гриця Бобренка.

Мабуть, проблема батьків і дітей почала існувати ще тоді, відколи виникло суспільство. A в літературі неодноразово йдеться про щасливу родину, стосунки між батьками та дітьми.

Як треба виховувати дитину, щоб вона стала справжньою людиною, приносила користь суспільству, поважала оточуючих? Цим питанням переймаються сучасні батьки, бажаючи своїм дітям добра. Видатний український драматург Олексій Федотович Коломієць написав твір "Дикий Ангел", який і присвятив розгляду стосунків у родині. Автор дав своє жанрове визначення п'єсі: повість про сім'ю, а сім'я — це батьки і діти, діти і батьки, "нерозділиме і одвічне коло".

Перегорнувши останню сторінку п'єси Олексія Коломійця "Дикий Ангел", я була розчарована її фіналом. Адже все йшло до щасливої розв'язки: батьки й діти порозумілися, і традиційні суботні обіди мали б відбуватися ще дуже довго. Але в найщасливіший момент не витримало серце великого правдолюбця Платона Ангела і він помер. Але ж помер, виховавши чесних і сумлінних дітей, що стануть його продовженням. Може, так слід розуміти несподіваний фінал? Та це не єдине питання, що виникло в мене після прочитання цієї драми. Адже автор у ній піднімає дуже багато проблем.

Проблема батьків і дітей, мабуть, буде вічно хвилювати людство. Адже батьки, проживши життя, набувши чималого досвіду, намагаються направити життя своїх дітей у певне русло, при цьому не завжди прагнуть зрозуміти, що в цьому житті потрібно їхній дитині. їх часи їм здаються кращими, вони не хочуть сприймати зміни в житті, їм важко пристосуватися до нових умов, і як наслідок — непорозуміння з дітьми. У свою чергу, діти вважають себе розумними, дорослими, самостійними, не хочуть прислухатися до мудрих порад батьків. Проблема батьків і дітей піднімалася в багатьох творах світової літератури, в різні часи вона інтерпретувалася по-різному. Своєрідно представив цю проблему Олексій Коломієць у своїй п'єсі "Дикий Ангел".

Мабуть, проблема батьків і дітей почала існувати ще тоді, відколи виникло саме людство.
У п'єсі талановитого драматурга О. Коломійця «Дикий Ангел» чітко просліджується насамперед батьківська позиція: батьки повинні відповідати за своїх дітей, за честь роду. Головний герой твору Платон Микитович говорить своєму старшому синові: «З віку сина мого не вийдеш ніколи! Тебе називають не Петько, а Петро Платонович! І Платон за тебе, за твої діла відповідає. І совість роду свого не дам плямити!»

I. Найголовніші проблеми п'єси "Дикий Ангел". (О. Коломієць гостро і принципово порушує у творі такі проблеми: єдність особистого і громадського, чесна і сумлінна праця кожного члена суспільства, відповідальність перед майбутніми поколіннями за свою працю. Сам автор так визначив проблему п'єси: "Повість про сім'ю".)

Проблема «батьків і дітей» актуальна в усі часи, тому що це глибоко моральна проблема. Вона не один раз піднімалася у світовій літературі: І. Тургенєв «Батьки і діти», О. Пушкін «Станційний наглядач», Оноре де Бальзак «Батько Горіо» та інші. Тема ця вічна. Вона вбирає у себе цілий ряд важливих моральних проблем. Це і проблема освіти, проблема морального вибору, проблема вдячності, проблема взаємопорозуміння. І кожен автор по-своєму намагається подивитися на них.

Ольга Кобилянська — найтонший психолог нашої літератури. Вона дуже любила свій народ і дивилася на нього "...тими самими очима, що на деревину, цвіт і всю живучу участь природи...". Усі герої повісті "Земля" взяті з життя, правдиві в своїх поглядах, вчинках та проблемах.

Жадоба до матеріального збагачення завжди призводила до духовного зубожіння. Цю аксіому доводили і Бальзак, і Мольер, і багато інших майстрів художнього слова. Не лишився осторонь і український драматург Іван Карпенко-Карий. У комедії "Сто тисяч" він зобразив характери, які у погоні за грошима забули про основи основ людського буття - моральні принципи. Таких героїв у п'єсі двоє: Герасим Калитка і кум його Савка.