Своїм багатим обдаруванням і титанічною діяльністю І. Франко залишив такі духовні скарби в історії української літератури, що сьогодні й уявити її без них просто неможливо. Серед прозової спадщини особливо яскраво виділяється його повість «Захар Беркут», створена у 1883 році. У цій історичній повісті розповідається про те, як волелюбний народ Руської землі боронив свою батьківщину від монголо-татарської навали.
У центрі соціально-психологічної повісті І. Франка "Перехресні стежки" — постать молодого адвоката Євгена Рафаловича. Діяльність адвоката тісно пов'язана із життям"містечка, в якому він опинився волею долі. Євген — представник нового покоління української інтелігенції, яка прийшла на зміну народникам. Адвокат чітко визначив мету свого життя — вчити селян "життєвій освіті", навчити користуватися своїми правами, організовувати людей до активної участі у соціально-політичному житті.
Із глибоких джерел усної народної творчості черпав творче натхнення відомий український письменник Іван Франко. Його казки про тварин — мудрі, веселі, повчальні. Це цілий світ лісових мешканців зі своїми законами, характерами. Автор наділив тварин людськими рисами: хитрістю і сміливістю, розумом і недолугістю, відчайдушністю і кмітливістю. Світ лісових мешканців є віддзеркаленням людської громади. Галерея цікавих персонажів казок створює незабутнє враження.
У 1896 році побачила світ збірка поезій "Зів'яле листя" Івана Франка. Поява її викликала неабиякий резонанс у тогочасному галицькому оточені митця: недуги підхвалювали автора, радіючи, що він нібито покінчив із громадянською лірикою і перейшов до мотивів, так би мовити, занепадницьких - "журба", "сум", "кохання". Друзі також не зрозуміли Франка: що сталося з поетом-борцем, "вічним революціонером"? Але ні перші, ні другі не відчули: народилася перлина не лише Франкової, а й світової інтимної лірики, що силою виражених почуттів буде хвилювати серця сучасників і нащадків.
Головний герой цієї соціально-психологічної повісті — Євген Рафалович. Він адвокат у невеликому містечку, у якому живе його, колишній репетитор Стальський. Колись, у юності, він (Євген) зустрів панночку на балу, яку потім покохав. Вони не обмінялися адресами і далі Євген нічого про неї не знав. Але йому пощастило зустріти її знову, вона брала уроки музики. Туди ж записався і Рафалович. Вони стали щирими друзями, і хоча Регіна не зізнавалася йому у коханні, але він був дуже щасливий. "Вій не зізнався їй в коханні, не чув від неї подібних слів, не цілував її уст, хіба що при зустрічі і розставанні легенько стискав її руку".
Читаючи повість І. Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я", я познайомилася з героями, які дуже майстерно змальовані на її сторінках: трудівник Омелько Кайдаш, прохана Маруся Кайдашиха, суворий Карпо, веселий та лагідний Лаврін, гарна й бриклива Мотря. Але більше за всіх мені сподобалася красуня Мелашка.
Визначне місце в історії української літератури займає творчість І. Нечуя-Левицького. За своє довге життя він написав понад п'ятдесят романів, повістей, оповідань, комедій та історичних драм. Своїми творами він прокладав нові шляхи розвитку української прози. Письменник одним з перших в українській літературі відійшов від традиційної селянської тематики і змалював майже всі верстви населення тогочасної України. Він викрив і різко засудив панську сваволю, в'їдливо осміяв сільську старшину, батюшок, ченців, які вели сите, безтурботне й аморальне життя.
Як відомо, цивілізація розвивається лише тоді, коли кожне наступне покоління робить крок уперед, дбаючи про рідну землю, про свій народ. Воно повинно осмислити поклики попередників і внести власну часточку в розвиток свого краю. Це глибоко розумів Іван Семенович Нечуй-Левицький, бо сам усе життя трудився для рідної культури, був справжнім патріотом і подвижником. Він був переконаний, що, коли в Україні буде якнайбільше освічених, національно свідомих і працьо-витих людей, в серці кожного українця з новою силою спалахне вогонь національної гордості й честі. Геніальний митець вірив сам і передав нам віру в те, що Україну піднімуть із жебрацького становища та духовного занепаду освічена еліта, прогресивна молодь, яка не тільки вболіває за долю рідного народу, але й працює для нього.
Кожен видатний письменник, якщо він справді таким є, відбиває у своїй твор¬чості переломні моменти історичної долі рідного народу, прагнучи узагальнити дійсність, дати якомога ширшу панораму доби. Життя і творчість Івана Нечуя-Левицького засвідчили, що український національний дух здолати не можна, бо він — невмирущий. У творчості видатного майстра слова українська нація, як у чудовому дзеркалі, побачила сама себе.
