Майже півстоліття тривала літературна діяльність І. Нечуя-Левицького — одного з найкращих українських письменників. За цей час він написав близько шістдесяти художніх творів, у яких змалював життя різних верств українського населення: селян, міщан, заробітчан, інтелігенції, попів, ченців та інших.

У 1885 р. він вийшов у відставку і цілком присвятив життя літературній діяльності. З урахуванням того, що тоді продовжував діяти Емський указ, який обмежував права української мови і літератури, можемо уявити, наскільки складно було цій великій людині долати життєві труднощі.

У повісті І. Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я" на прикладі однієї родини показане життя українського пореформеного селянства з усіма складностями і суперечностями. Письменник свідомо дотримувався вимог реалістичного зображення, тому в його творі живі, колоритні образи та жива й колоритна народна мова. Глибокий знавець тогочасного селянського життя і побуту, селянської психології, Нечуй-Левицький описав звичайні селянські будні без будь-яких прикрас.

3 великою майстерністю показав І. С. Нечуй-Левицький життя в селі після реформи 1861 року, викривши причини непорозумінь і сварок у родині Омелька Кайдаша.

Нечуй-Левицький... Чи знайдеться в Україні людина, яка не чула цього імені? Мабуть, ні! Велика творча спадщина Івана Семеновича багатопроблемна, а одне з почесніших місць посідає соціально-побутова повість "Кайдашева сім'я". У конкретних яскравих епізодах письменник довів, що в умовах капіталістичної дійсності спотворюються людські почуття і взаємини, інтереси і прагнення через бездуховність та егоїзм селянина, для якого головним стає власність.

І. С. Нечуй-Левицький як художник і як мислитель цікавився не тільки сучасним життям і зазирав у майбутнє. Об'єктом його художнього дослідження була і складна, героїчна і трагічна минувшина нашого народу. Про неї розповідає письменник в історичних творах: романах «Князь Єремія Вишневецький», «Гетьман Іван Виговський», казці «Запорожці», драмах «Маруся Богуславка», «В диму та в полум'ї».

Надвечірня година... Заспокоюється гамірливе місто, готується відпочивати... Не знає втоми лише вітер-пустунець, що лагідними доторками все пестить обличчя перехожих. Серед них — і його давній знайомий, невисокий на зріст дідусь із ціпком у руках, який у вечірні години дрібними кроками, помаленьку виходить на прогулянку. Багато киян, зустрівши цю літню людину на Хрещатику чи схилах Дніпра, упізнавали у ній письменника Нечуя-Левицького. "Я був радий, — розповідав письменник, — що мені ввечері можна буде піти за Михайлівський монастир і посидіти на чистому повітрі цілий вечір на Володимирській горі, де я теперечки звичайно щовечора сиджу, одпочиваю і милуюсь широким простором за Дніпром..."

Нечуй-Левицький — один із найвидатніших письменників-реалістів XIX ст. (У цьому визначенні відчувається посилання на багатоплановий тематичний діапазон творчості прозаїка — від зображення життя кріпосного та пореформеного села, міщанства, старосвітського духовенства до тем із життя україн¬ської інтелігенції.)

І. Тонке природжене чуття природи - характерна риса творчої особистості І. Нечуя-Левицького. (У письменника майже нема творів, куди пейзаж не входив би як обов'язковий складовий елемент сюжету. Пильне око письменника фіксує всі деталі - освітлення, барви, описи поверхні землі, рослинність.)

Видатний український прозаїк І. С. Нечуй-Левицький увійшов в історію української літератури як неперевершений майстер зображення природи, письменник, твори якого донесли до нас життя українського селянства, міщанства, заробітчан, духівництва, інтелігенції з їх болями, радощами, проблемами.