Зіркою незрівнянної яскравості сяє на небосхилі української національної культури ім'я Івана Франка.
Світ його поезії сучасний автор Петро Скунць назвав "Країна Франкіана". Це чарівний край ніжності й мудрості, мужності й звитяги, чесності й гідності, високої духовності й щирості, кохання і вірності...
Жовкне сонце. Не журись, кохана, Що береться осінню чоло. Є така країна - Франкіана, Де зів'яле листя ожило...

Один із найвідоміших творів Івана Франка названий за ім'ям його головного героя Захара Беркута, який постає перед нами втіленням совісті та розуму тухольської громади часів монголо-татарської навали на Карпатську Русь. Сивий дев'яностолітній старець, "мов стародавній дуб-велетень", "поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя і знанням людей та обставин, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх патріархії), батьків і провідників цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази". Тому тухольці неспроста обрали його ватажком, довіривши своє життя і безпеку мудрому досвіду голови старійшин.

Однією з провідних тем у творчості І. Франка є тема народу, його минулого й майбутнього, його історичного призначення і місця серед інших народів. Особливо могутньо і яскраво прозвучала ця тема в поемі "Мойсей". Поема ця є окрасою й гордістю української літератури. Це глибокий філософський твір про взаємини вождя і народу на шляху боротьби за кращу долю. Цей твір був безпосереднім відгуком поета на події революції 1905 року в Росії.

Розтанув сніг, сонце лагідно посміхнулося до землі, потягнулися до весняної блакиті неба біло-блакитні пелюстки перших квіток. Буйно зазеленіли дерева, зашепотіло їхнє листя про світлі мрії, про сподівання радісного життя. Так і юність — весна людського життя — поспішає назустріч долі і світу. Проминають у сонячному сяйві теплі дні літа. Аж ось настає осінь. Час від часу налітає з півночі холодний вітер; осипається з дерев пожовкле листя, легко, грайливо, ніби в танці, падає на землю, лавки, навіть на плечі людей, стає єдиною згадкою про молоді, весняні дні.

Збірка поезій І. Франка "Зів'яле листя" створювалася більше десяти років і вийшла в світ у 1896 році. Вона складається з трьох частин, образно названих жмутками. Це лірична драма, в якій оспівуються глибокі почуття палкого, але нещасливого кохання. То були найтяжчі роки в житті поета. Він зазнав пекучих ударів з боку шляхти. Його було звільнено з роботи. До того ж поет не мав і особистого щастя. Обставини розлучили його з коханою дівчиною — Ольгою Рошкевич, до якої він серцем линув і прагнув поєднати з нею своє життя. Усе це викликало сумні Мотиви збірки.

Ліричний герой першої збірки І.Франка "З вершин і низин" — це активний громадський діяч, який не звик до бездіяльності і хоче будь-що вибороти краще майбутнє для свого народу. Але ліричний герой "Зів'ялого листя" є повною протилежністю: він, закоханий без взаємності, не добивається любові дівчини, не хоче турбувати її своїми почуттями, які знаходять свій вихід у сумних піснях "зів'ялому листі".

Лірична драма І. Франка "Зів'яле листя" створювалась більше десяти років і вийшла в світ у 1896 році. Збірка об'єднала поезії переважно з сумними, журливими мотивами. В ній оспівуються глибокі почуття палкого, але нещасливого кохання. Вона була написана в один з найважчих періодів життя поета. Жорстоке переслідування польською та українською буржуазією, третє ув'язнення, недопущення до викладання у Львівському університеті — всі ці болючі удари затьмарювали душу поетові, викликали сумні мотиви в його творчості. Появі цих мотивів сприяло також і те, що поет не був щасливий в особистому житті. Збірка складається з трьох частин, які названі жмутками.

Більшість творів І. Франка — це громадянська лірика. В них він закликає до активних дій, викриває злочини Російської імперії та її служителів. Тому збірка "Зів'яле листя" ніби контрастує з іншими збірками поета. У ній зображене неподільне кохання і страждання, викликані ним.

В історію української літератури Франко увійшов як лірик, прозаїк, драматург, філософ, публіцист. Поетична ж спадщина його настільки різноманітна, що її важко охопити стислою характеристикою.

Гостро виступає Франко проти фальшивого псевдопатріотизму у вірші "Сідоглавому". Ця поезія побудована на саркастично забарвлених антитезах, звернених до горе-українофілів. Тому весь твір— як натягнута струна, як поле битви протилежностей, що підкреслюють глибину безмірної поетової любові до неньки-України: