Цей вислів став уже крилатим. Особливо щодо української пісні, бо українців у світі знають як співучий народ. Пісня супроводжує людину все життя: від народження й до самої берізки (так каже моя бабуся). Мама мені співала колискових пісень, а потім, коли я трохи підріс, вона вчила мане гарно говорити і ми з нею разом співали коротенькі дитячі пісеньки, особливо мені подобалася пісенька «Котку, котку рябку, викопай нам грядку».
Народна пісня... Хто її не слухав або не співав сам?! Століттями вона лунає по нашій Україні, чаруючи слухачів мелодійністю, красою, задушевністю. У словах М. Добролюбова розкрита суть української пісні: "Відомо, що в пісні вилилася вся минула доля, весь справжній характер України, пісня і дума1 становлять там народну святиню, краще добро українського життя, в них горить любов до Батьківщини, виблискує слава минулих подвигів".
Не буду з'ясовувати, що таке народна творчість, бо більш-менш чітке визначення цього поняття існує, хоча універсального визначення немає, бо жанрова різноманітність дуже велика, а специфіка розвитку того чи іншого жанру ще строкатіша.
...Існує легенда про те, як на землі від страшної пошесті вимирали сім'ї і навіть цілі села. І ось одна жінка, втративши всю родину, крім одного найменшого синочка, молила Бога, щоб він зберіг хоч цю дитину. Тоді Бог відкрив їй таємницю: "Виший дитині і собі на сорочці хрести - знак для янголів, бо на кому нема хреста, той загине. Але нікому не розповідай про це, бо загинеш сама і твій син". Жінка зробила все, але не могла далі дивитися на те, як помирали інші. Вона розповіла про обереги, але люди не повірили їй. Тоді вона зірвала сорочку із сина, і він помер на очах у всіх.
І сучасний одяг може багато що сказати про свого власника - про його виховання та прибутки, професію та почуття смаку. Але ще тисячу років тому одяг був набагато красномовніший. І помиляються автори старих історичних романів, коли вважають наших предків дикунами, що не ладні були виготовити гарних зручних речей.
Національний одяг — це мистецтво, що тісно пов'язане з побутом народу, його звичаями, традиціями. Наш народ зберіг національний одяг як символ, його він проніс через усі віковічні страждання й лихоліття. Національний одяг, мова, віра та звичаї — усе це надійний захист від занепаду духовності.
Чому одні дерева восени скидають листя, а інші лишаються зеленими протягом року? Чому сонце щоранку сходить в тому самому місці і щовечора ховається за тими самими пагорбами? Звідки береться вода у струмочку і куди вона потім тече? І чому? І що було спочатку, коли не було ще ані курки, ані яйця - нічого?
В українських обрядах та традиціях бринить душа народу. Важко уявити Різдво без куті, Великдень — без писанки, Святу Трійцю — без клечання. Кутя — символ урожаю, писанка — народження весняного сонця. Зеленим гіллям наші предки охороняли своє житло від нечистих духів.
