Незбагненна влада музики над людиною. Вона примушує радіти й плакати, може допомогти пережити горе, зняти душевний стрес, вилікувати сердечні рани.

Важко жити без музики. Ми чуємо музику усюди: на вулицях, удома, по радіо і по телебаченню, в магазинах, в парках, в концертних залах і на побережжі, іноді в лісі.

Одного разу, йдучи до школи, я помітив маленьке кошеня. Воно сиділо під горожею і мало досить кумедний вигляд. Це кошеня мені сподобалося, і я його взяв із собою.

У найзатишнішому куточку нашої трикімнатної квартири на різнокольоровій підстилці лежить улюбленець родини — кіт Мурчик. Частенько спостерігаю за поведінкою тварини, яка може бути і сумною, і грайливою. А іноді навіть виступає в ролі синоптика. Зараз він вирішив спочити після довготривалого сидіння на підвіконні та біганини за бантом на ниточці.

Нещодавно всім класом ми ходили на вернісаж художників-примітивістів. Ця екскурсія залишила по собі яскраві враження. Я зрозумів, що відкрив для себе багатогранну творчість раніш незнайомих мені талановитих майстрів.

Кожного року в Палаці Спорту проводиться виставка квітів. Мої батьки взагалі люблять природу, рослини, тому завжди намагаються не пропустити цю виставку, а цього разу нарешті взяли з собою і мене. Мама казала мені, що там цікаво, але я не очікувала, що мені так сподобається. Перше враження - дуже багато людей у величезному спортивному залі, всі щось шукають, кожен своє. Потім батьки пішли дивитися поливні системи для нашої садової ділянки, а мені це не цікаво, тому я вирішила все роздивитися самостійно.

У нашому зоопарку є дитячий майданчик. Там гуляють і граються одне з одним ведмежатко, вовченя, маленька руда лисичка, цуценя, їжачок і кізочка. Можна туди зайти, щоб подивитись на них ближче, можна навіть погладити по голівці. Годувати малюків не дозволяють.

На літніх канікулах я обов'язково їжджу в село до бабусі і дідуся. Я там проводжу приблизно місяць.

Мабуть, немає такої людини в нашому колишньому Союзі, яка хоч раз в житті не бачила б картини відомого російського художника Олексія Кондратовича Саврасова "Граки прилетіти".

Це квіти зробили луки такими розмаїтими й запашними, бо їх було надзвичайно багато — синіх, червоних, білих, жовтогарячих. Дивишся — і очі розбігаються. Кожна бджілка, кожна комашка летить до якоїсь квітки, як до знайомої.