Про неї можна сказати — не подруга, а друг. Річ у тім, що все-таки в українській мові слово «подруга» має більш широке значення. Я маю на увазі, що подруг може бути багато, але подруга — друг може бути лише одна.
Думаю, що недарма мову називають душею народу. Як і всяку душу, її треба вміти зберегти чистою і красивою. І вона, як і душа, тільки одна, одна для кожної нації. Хто ж винний у тому, що велика частина населення України розмовляє російською мовою? Хто винний у тому, що дотепер українська мова на вулицях нашого міста сприймається оточуючими як щось надзвичайне? І чи потрібно шукати винних?
Що таке сімейна реліквія? Це річ, свято збережена як пам'ять про минуле. Такою реліквією став для нашої родини звичайний учнівський альбом для малювання. Тільки в ньому замість малюнків були записані спогади татових і маминих батьків — моїх дідусів і бабусь — про наших дідів-прадідів. Вийшла рукописна історія роду. Виявилося, що в нашому роді був візкових справ майстер. Він робив вози — чотирьохколісні візки для перевезення вантажів кіньми, а також фаетони — легкі коляски з відкидним верхом. Це умілець по материнській лінії.
З радістю в душі і усмішкою на своєму дівочому обличчі я пишу цей твір. Чому свою сім’ю, в якій проживаю – я називаю скарбом? А тому, що я найщасливіші дівчина в цілому світі. Я вважаю, що там, де в сім’ї панує мир, злагода, взаєморозуміння, любов до своїх дітей, а дітей до своїх батьків – це є безцінним скарбом в моєму серці.
Ранок... Я прокидаюся і йду вмиватися. З кухні ароматно пахне сніданком. Моя матуся завжди смачно готує, аж пальчики оближеш. Тато теж гарно готує. Особливо борщ, плов та смажену картоплю. Ще мій тато прибирає, пере одяг, до того ж він ходить і на роботу. І коли він усе встигає? Тато іноді жартує з мене, якщо я щось зроблю не так, але я не ображаюсь, адже мій тато — справжній гуморист. Я допомагаю йому мити машину, а коли мама не встигає, я прасую татові сорочку.
Уже третій рік я сиджу за однією партою з Оленкою. Вона непогана дівчинка, але буває неслухняною та неуважною на уроках. Вона, як ніхто, вміє зберігати чужі таємниці. Вона завжди впевнено виходить до дошки, хоч не вчила уроків і не має домашнього завдання, і, орієнтуючись по підказках, заробляє свою трійку, а то й четвірку з фізики. Така вже вона, наша Оленка!
Люблю спостерігати або читати у газетах про нові досягнення нашої держави , про її економіку , екологію , мову . Це все радує серце і душу . Адже кожен українець , якщо навіть він і не вважає себе ним, але народився в Україні все, ж таки радіє новим успіхам, душу його , хоч трошки , але тривожать її падіння і невдачі .
Вона середня на зріст, струнка, молода. У нашої вчительки світле волосся, і воно дуже дивно поєднується з темними очима, чорними бровами, чорними віями.
"До нас у школу їде цирк!" — оголосила вчителька. "А що, і звірів привезуть?" — запитав хтось із дівчаток. "Ні, звірів не буде, — посміхнулася Ольга Іванівна. — Будуть акробати, клоун і навіть фокусник". Ми з нетерпінням чекали виступу циркових артистів, адже всі — і дорослі, і діти — люблять цирк. Нам дуже сподобалися жонглери й акробати. А клоун, як нам здалося, був не в настрої. Склалося враження, начебто в нього болить зуб. Але все рівно, ми аплодували від душі.
