Я живу у місті Харкові, якому більше трьох століть. Це один з найбільших індустріальних, наукових і культурних центрів України. Багато вулиць, площ, проспектів у моєму місті. Всі вони мають і своє обличчя, і біографію, і славу.
У кожної людини є найпам'ятніші, найдорожчі місця в житті. Для мене — це моя рідна домівка, мій дім, моя вулиця. Коли я була зовсім маленькою, мої батьки одержали квартиру в новому районі на вулиці Дружби Народів. Я вважаю, що ця назва символічна, адже саме дружба між людьми є запорукою найкращих почуттів: дружба перетікає в любов, без дружби немає вірності, з дружби починається людяність.
На проспекті Героїв Сталінграда моя родина живе з 1967 року. Раніше він називався вулицею Байрона. Може, комусь хочеться жити на широкій гучній магістралі з потоком машин у десять рядів. А комусь до душі затишні котеджі на тихих тінистих вуличках старого центра. Одному подавай "висотку", а інший мріє про грядку з укропом і петунією під вікном. У кожної вулиці, як і в людини, своє обличчя, свої проблеми, свій подих.
Я живу на проспекті, який має назву "Московський". Ця вулиця з'явилася майже одночасно з Харківською фортецею. Це найбільша і найдовша вулиця у Харкові. її довжина понад двадцять два кілометри. Харків'яни звуть Московський проспект "Алеєю гігантів", тому що саме тут розташовані найпотужніші заводи міста. Це і тракторний, і велосипедний, і верстатобудівний, і моторобудівний, і підшипниковий, і електромеханічний, і турбінобудівний.
Кожна людина має у своїй душі власний та неповторний храм. І, можливо, зовсім несправедливо буде так просто казати, що душа — це купа цегли. Тому, що саме існування душі — чогось неземного — це вже щось святе. Господь вдихнув у людей життя, а разом із ним і почуття, переживання, думки, які заклали фундамент для великого, напрочуд гарного та вічного храму. Це справжнє підтвердження того, що душа — це храм.
Моя кімната невелика, але дуже затишна. Мені дуже приємно і зручно тут, бо є все, що мені необхідно. Кімната квадратної форми, дуже світла, тому що велике вікно виходить на південь.
Узагалі моя кімната не зовсім особисто моя, тому що в ній стоїть телевізор. А телепередачі дивляться й батьки. Але у всьому іншому хазяїн тут я. Тут знаходяться мій письмовий стіл, книжкова шафа і книжкові полиці, диван, на якому я сплю, невеликий столик-тумбочка, де зберігаються мої ігри.
