Зображуючи портрет сучасника, я завжди уявляю молоду людину. Хоча старше покоління і вважає вік категорією філософською. Я погоджуюсь із тим, що вік вимірюється не роками, а станом душі, проте приклади свідчать, що історію вершать люди молоді.
Здавна відомо, що сім'я в нашому суспільстві — це первинний осередок багатогранних людських відносин: господарських, моральних, духовно-психологічних, естетичних.
Нещодавно мене вразив один випадок. Я розмовляв із своїм другом біля дверей його квартири, а в цей час до дверей напроти підійшов чоловік похилого віку, мовчки ї відчинив і так же мовчки, наче не помічаючи нас, зайшов до своєї квартири. "Це хто?" - здивовано спитав я друга. Той байдуже відмахнувся: "Мабуть, сусід". Я навіть не знав, що казати, бо такі стосунки сусідів здалися дивними. Навіть те, що мій друг живе у цьому будинку, як з'ясувалося, зовсім недавно, не могло виправдати цієї ситуації.
Море... Я дуже люблю море. Воно ніколи не буває одноманітним, нецікавим, бо щодня, навіть щохвилини воно різне. Таємниче, мінливе, неосяжне — воно хвилює душу, не залишає байдужим серце.
Мотя — так звуть кролика, який живе в нашій квартирі. Його мені подарувала мама на день народження. До цього у нас жив хом'як Беня, він мешкав у просторій клітці. Одного разу я забула закрити дверцята, і Беня вийшов назовні.
Я народилася на українській землі, живу в Україні і сподіваюся, що буду жити тут все своє життя. Отут живуть люди, яких я люблю. Отут моя родина, мої друзі, могили моїх близьких. Україна — моя Батьківщина. І я її люблю, погану або гарну, злиденну або багату. Нехай не зовсім гладко в неї ідуть справи, але вона в мене єдина, іншої такої країни немає. І не буде.
"На цих горах засяє благодать Божа", — сказав колись апостол Андрій Первозванний, припливши Дніпром до того місця, де стоїть златоверхий Київ. Його пророчі слова збулися.
