Мій улюблений предмет — рідна мова. Я дуже люблю українську мову. Вона така мелодійна, м'яка, добра. Особливо в піснях та віршах. Моя бабуся дуже любить тихенько співати, коли щось робить. Я сідаю поруч із нею, слухаю — не наслухаюсь. І вірші вчу з задоволенням.
Останнім часом у пресі з'явилося багато публікацій на молодіжну тематику. Кожний прагне висловити свою точку зору з приводу орієнтирів на майбутнє. Важко мріяти про майбутнє в умовах економічної нестабільності і соціальної незахищеності. Можливо тому мої ровесники прагнуть не знайти свій шлях, а знайти собі прожитковий мінімум. Особливо лякають мене судження дівчат.
Одного разу ми з батьками гуляли містом. Після тривалої спеки прийшла легка прохолода. Ми зайшли до центрального міського парку. Але як же ми здивувалися, коли побачили, що знайомі алеї були перетворені у своєрідні квартали майстрів. Одну з алей зайняли майстерні ковалів, сусідню облюбували майстри різьблення по дереву. Свої алеї були в гончарів, майстрів художньої вишивки, кулінарів, художників.
Писати про жінку завжди складно. Складно через те, що маєш сумнів, а чи можна взагалі збагнути жінку в її все вимірності і чим власне вимірюється жінка — красою, добротою, щирістю, а може, пристрастю? Жінкою охоплюється все — від найменших дрібниць до найтонших нюансів.
Китайські міфи не тільки існували, а й вже були письмово відображені ще за 1400 років до нашої ери в трактаті «Шуцзин» («Книга історії»). Але найбільш значним за кількістю міфів можна вважати твір «Книга гір та морів » («Шань ганьби цзин»), що існувала вже з IV століття до н.е.
Чому великий російський письменник закликав берегти мову? Від кого і від чого? І чому він називає нашу мову "безсмертним дарунком"? Чому С. Довлатов закінчує свою повість "Іноземка", написану в еміграції і про емігрантів, словами: "О, Господи! Яка честь! Яка незаслужена милість: я знаю російський алфавіт!"
Я переконана, що мова неодмінно відображає життя, бо вона є частиною самого життя. Без мови неможливе ні спілкування, ні мислення, а значить неможлива й будь-яка діяльність. Отож мова є відображенням життя.
Кожен народ має свою неповторну скарбницю — рідну мову. А мова — це глибина тисячоліть, неповторна історія розвитку людства, що прийшло на цю землю творити добро. «Мова — то цілюще народне джерело, і хто не припаде до нього вустами, той сам всихає від спраги» (В. Сухомлинський). Українська мова дивує й захоплює, вона ясна й повноголоса.
Дійсно, мова — це скарбниця духовності, це характер народу. У ній відбито мого звичаї, побут. Але мова не може існувати відокремлено, і тут виникає нове поняття — народ. Саме народ дає мові силу й красу.
