Для кожної людини рідний дім — де місце, де можна відпочити від турбот, це захист від незгод, це відчуття підтримки близьких людей, їхнє тепле, ласкаве слово.
Літнє сонце поступово підбивалося до полудня. Воно торкалося лагідним промінням вершечків дерев, далі стало проникати все нижче, сипнувши своїх іскор аж на нижнє гілля могутніх велетнів-дубів. І від цього листочки стали ніби прозорими від такої позолоти.
Дівчат, як то кажуть, хлібом не годуй, але дай поговорити про моду. І то правда — є про що. Адже для кожної дівчини дуже важливо, як вона вдягається. Ото й стрекочуть дівчата між собою, наче сороки: які футболки нині модні, які спідниці чи джинси, з якими підборами носити туфлі. А ще — про зачіски! лак для нігтів, біжутерію — всього перелічити неможливо. Одне слово, дівчата!
Сьогодні в Україні мовна проблема є однією з найактуальніших. На перший погляд, це дивно, адже єдиною державною мовою давно проголошено українську. Що ж до інших мов, то їм Конституція України гарантує вільний розвиток. Однак проблема функціонування української мови чомусь досі не зникає.
"Нещасна, неправедна людина, що добровільно й легко зрікається рідної мови; щаслива, праведна людина, що в радості й горі будує слово своєї землі. Нещасні, прокляті батько й мати, що сплоджують перевертнів; щасливий, непереможний народ, що породжує своїх захисників і оборонців", — стверджує Б. Захарчук.
З великим захопленням я прочитав збірку оповідань Володимира Винниченка, яка називається "Намисто". У ній розповідається про життя дітей бідноти на початку XX століття. Найбільше з усіх мені сподобалися оповідання "Гей, чи пан, чи пропав" і "Гей, не спиться". У цих оповіданнях діють одні й ті самі персонажі.
Я люблю своє рідне місто Харків. Воно приваблює мене в різні пори року. І весною, коли приємно дихати чистим, свіжим повітрям. І влітку, коли буяє квітуча зелень. І восени, коли вбрані в золоті шати дерева. А взимку воно схоже на палац Снігової королеви.
Багато в Україні є красивих міст і сіл, але найбільше мені подобається рідне місто. У ньому я народився і живу, тут я познайомився зі своїми друзями, пішов у школу. Мій дідусь живе разом з нами. Він часто розповідає цікаві історії про наше місто і його мешканців. І в школі на уроках народознавства та історії вчителі розповідають нам про славетне минуле нашого рідного краю.
Харкове рідний, мій! Що про тебе розповісти?! Чи про твою історію, чи про культуру, чи про те, що колись у школах писали: "Харків — великий індустріальний центр"? А після цього запитати словами П. Тичини: "Харків, Харків, де твоє обличчя?" В. Сосюра писав, що "на кожному кроці обличчя робітниче твоє відчував". Втратив ти, Харкове, робітниче обличчя, бо стоять заводи, фабрики, над верстатами не видно іскор криць, не чути електрики співу, мовчать авіаційні турбінні гіганти. А робітничі руки...
