Про матерів, як писав М. Горький, можна розповідати нескінченно. Тому що безбережна та любов, якою обдаровує мати своє дитя. А головне — безкорислива. Мами знають, що ми їх любимо. Але наша любов, навіть дуже велика і віддана, незрівнянна з материнською любов'ю. Ми виростаємо. Наші особисті проблеми, справи заповнюють наші голови і серця. Здається, що нічого більш важливого у світі немає.

Спочатку було Слово... Так починається книга книг — Біблія. Саме у слові бере весь свій початок. Сьогодні ми не додаємо слову такого великого значення, як в давнину. Людина мало стурбована тим, як він говорить. Йому важливіше те, що він говорить. Важливо передати в слові більше інформації. Наша мова стала одноманітною, неемоційною, в ній багато вульгаризмів, а то і нецензурних слів і виразів.

Я впевнена, що будь-яка людина, яка почула або прочитала десь, що в якому-небудь морі плаває велика нафтова пляма, подумає: «А мені яке діло? І так турбот повно!» Ця ж людина вихідного дня йде зі своєю родиною до лісу — відпочити на природі. Йдучи, залишає після себе купу сміття і непотушене багаття. Ну то й що? Адже до величезної кількості нафти в морі їй немає ніякого діла...

Картина художника Миколи Самокиша "Бій Максима Кривоноса з Ієремією Вишневецьким" належить до батального жанру.

На околицях мого міста багато лісів. У самому місті є великі красиві парки й сквери. Дуже часто там можна побачити білочок.

Наш двір старий. Будинки в ньому споруджували ще до Великої Вітчизняної війни. Будівлі росли разом із цехами тутешніх заводів. Від нашого помешкання рукою кинути до заводу, який випускає техніку для армії, для сільського господарства, гірничої промисловості, залізничного транспорту. Поблизу знаходиться інше важливе підприємство.

Осінь та грудень цього року видалися напрочуд теплими та лагідними. Дощів майже не було, а втім, мало було і сонячних днів. Але похмуре небо не лякало городян. Вільний час вони проводили у парках, скверах.

Мій батько — художник. Іноді він бере мене з собою на етюди. Зазвичай ми ідемо в лісопарк. Батько завжди звертає мою увагу на красу цього зеленого куточка міста. Тут навіть є трьохсотрічний дуб. Поки батько малює, я броджу неподалік, роздивляюся рослини, збираю жолуді, роблю з них різні фігурки. Батько і мене привчає до малювання, але у мене бракує терпіння виписувати кожну деталь, щоб було правдоподібно.

Біля нашої хати росте білокора береза. Тато посадив її кілька років тому. З тоненького пагінчика берізка перетворилася на струнку красуню, яка погойдує гнучким гіллям від подиху вітерця-пустуна.

Я полюбляю гуляти лісом. Там так затишно, прекрасно. А скільки несподіванок зустрічає тебе на кожному кроці!