Ісаак Ілліч Левітан народився 1860 року в Литві. Левітан — російський живописець-пейзажист. Навчався у Московському училищі живопису. У своїх картинах Левітан відтворює стан природи. В образі природи художник розкриває настрій та переживання людини.
Дитинство в кожного своє: у когось — це село, батьківська хата, садок, звідки випурхнули пташенята, розправивши крила. В інших — це міська квартира, з нечастими приїздами на гостину в село до бабусі. Але який би вигляд не мала домівка, вона залишається тим берегом дитинства, від якого, вирушивши в життєве плавання, людина починає вести відлік свого життєвого шляху. Часто це зоровою пам'яттю прив'язується або до конкретної домівки, або просто до певного населеного пункту.
"Берегинею" називається писанка, на якій зображено жіночу постать зі зведеними догори руками. Так прадавні українці зображували велику Матір усього живого — відому слов'янську богиню життя і радості. її називали Мокошею і Ладою, але найчастіше — Берегинею.
Прекрасним і ніжним словом назвали наші пращури жінку, що стоїть у витоків нового життя, плекає і зміцнює його "берегиня". У цьому слові влучно відбилося її божествене призначення, найперша і найголовніша суть.
Повітря, сонце, небо, земля — це багатство кожної людини. І дуже важливо все це зберегти. Раніше люди схилялися перед природою, вшановували її. Зараз людина хоче від неї взяти якнайбільше, забуваючи, що вона — гість на землі. То ж берегти природу — це одне із важливих завдань людства.
У лісі птахи та звірі у себе вдома. А ти гість. У гостинах потрібно вміти себе поводити. Усе живе пов'язане між собою. А раз так, то все живе потрібно берегти, починаючи з маленького кущика або тендітної, дрібненької квіточки.
Ми живемо в епоху бурхливого розвитку цивілізації. Небаченими досі швидкими темпами йде зростання великих та малих міст, розширюється промислове будівництво, збільшується кількість населення, зростає експлуатація всіх природних ресурсів. У зв'язку з цим охорона навколишнього середовища стала для людства однією з найважливіших, злободенних проблем.
Кожна дитина має потяг до добра, до правди і справедливості. Але не все так складається у житті, як хотілося б. Дехто зберігає чистоту своєї душі до кінця життя, не забруднює її дріб'язковістю, підлістю і злом, а дехто віддає свою душу на поталу, зрікається добрих поривань, які вважає наївними, дитячими, починає жити за законами "дорослого" суспільства. Хтось не тільки зберігає собор, тобто велич своєї душі, але й добудовує його, а хтось робить все, щоб зруйнувати те хороше і світле, що мав.
Лише вдумайтесь у ці слова: "Я єсть народ..." І справді, кожен з нас може це сказати. Чи майже кожен? Але кожен з нас є часткою цього народу. І від кожного з нас залежить майбутнє нації. Але без минулого немає майбутнього. Це аксіома. І було минуле... Є минуле, за яке хочеться низько вклонитися предкам.
