Кожна дитина має потяг до добра, до правди і справедливості. Але не все так складається у житті, як хотілося б. Дехто зберігає чистоту своєї душі до кінця життя, не забруднює її дріб'язковістю, підлістю і злом, а дехто віддає свою душу на поталу, зрікається добрих поривань, які вважає наївними, дитячими, починає жити за законами "дорослого" суспільства. Хтось не тільки зберігає собор, тобто велич своєї душі, але й добудовує його, а хтось робить все, щоб зруйнувати те хороше і світле, що мав.
Хрестоматійним став опис собора, зроблений майстром українського слова Олесем Гончаром. І недарма роман "Собор" був під забороною: тут у кількох абзацах постає велична і водночас страшна за своєю суттю картина. Історична споруда всією своєю міццю опирається часові, але той залишається безжальним. Скільки ж душ наших сучасників схожі на той собор? Подивимось на людей навколо і побачимо безліч прикладів цьому. Занепадає родина, руйнуються моральні засади цілої нації. Здається, ми зайшли в повну безвихідь. Коли ж нарешті на повний голос забринять золоті дзвони оновленого собору?
Маючи перед очима такі приклади, ми повинні постійно пам'ятати про те, що в житті на нас чекає безліч пасток, які можуть розчавити, знищити в душі і серці найкраще, що ми маємо. Порятунок від цього людина може знайти в оточенні близьких людей, родини і друзів, у вірі, яка, якщо йде від серця, не дозволить зруйнувати собор душі. Згадаймо, як повчає дітей П. Грабовський:
Чули заповідь господню: Всім любитися, А не рить другим безодню Та злобитися!
На мій погляд, зберегти собор душі допоможе також освіта: знання літератури, історії, культури, релігійної моралі, народної мудрості, втіленої в численних пам'ятках фольклору.
Отже, ми, ще підлітки, можемо вже активно протидіяти всьому поганому, що закрадається у душу, через навчання. Навчатися — це значить вбирати знання попередників як матеріальні, так і духовні. І від нас вже зараз залежить, чи ми зруйнуємо свій собор, чи добудуємо, щоб він став ще вищим, просторнішим і світлішим.
