Київ вражає своєю багатоликістю: з одного боку — це велике сучасне місто, а з іншого — кожна стара вулиця — це історія, що завмерла в часі й просторі. І хочеться зупинитися, подумки зануритися в той далекий час, коли біля Золотих воріт стояли відважні русичі, коли матері благословляли своїх синів у далекий похід і терпляче чекали їхнього повернення. Трагічні звістки про своїх чоловіків та синів сприймали киянки мужньо, і єдиною втіхою було те, що гинули мужні воїни заради рідної землі, рідного краю.

Після шкільних років ми станемо на порозі самостійного життя. Настане час визначити свої уподобання й обрати одну з доріг, на якій би можна було б якнайповніше себе реалізувати.

Одним із найважливіших питань, яке вирішують ті, хто стоїть на порозі самостійного життя, — ким бути і яким бути в цьому житті.

Коли мені було п'ять років, я хотіла стати лікарем. У шість я вперше подивилася фільм «Д'Артаньян і три мушкетери» і «захворіла» кіно, вирішила стати акторкою і грати не гірше Ірини Алфьорової... Так я почала «змінювати» професії. Я «була» шофером, перукарем, перекладачкою з англійської мови, археологом, капітаном далекого плавання і багато ким ще.

Я вирішила стати учителькою. Дехто може запитати чому? Скажу відверто: мені здається, що це дуже гарна професія, а ще тому, що я дуже люблю свою учительку. Учителька завжди в оточенні дітей, її діти люблять, вона для них як рідна мати.

Якось у нашому дуже серйозному товаристві, яке щодня збиралося в пісочниці з синіми або червоними відерками і відповідного ж кольору лопатками, зайшла розмова про те, хто ким хоче стати в майбутньому. Ну, звичайно, багато було міркувань: хто — вчителем, хто — інженером, хто — моделлю, хто — пожежником тощо.

Цього літа на канікулах я цілий місяць гостювала у бабусі. Живе вона у селі.

Історія розвитку кінематографії одночасно і зовсім коротка в масштабах всесвітньої історії, і досить довга у порівнянні з людським життям. Уже відшуміло XX століття, яке принесло нам так звані "живі картини", яке прикувало мільйони людей Землі до великих полотен кінотеатрів та невеличких "блакитних" екранів телевізорів.

Не дуже давно вийшов на широкий екран чудовий фільм Миколи Лебедєва "Зірка", який був знятий за мотивами однойменної повісті Е. Казакевича. Мені він дуже сподобався не тільки своїм сюжетом, а й прекрасною режисурою, незабутньою грою артистів.

Я жити не можу без своєї чорно-білої безпородної п'ятирічної кішки Марисі. Я випросив її у бабусі, коли вона була малюсіньким кошеням. А річ у тім, що бабуся вирішила завести собі кота і взяла в дім кошеня.