Пройде зовсім небагато часу — і всі ми, сьогоднішні старшокласники, закінчивши школу, увійдемо у дорослий світ. І кожен із нас мріє зайняти в ньому лише своє місце, де б він міг найбільше реалізувати свої знання, сили й талант. А для цього, я думаю, неодмінно треба уважно придивитися до себе, зрозуміти себе, створити себе. Звісно, що зробити це — значить зробити дуже багато у своєму житті, бо це ж дуже важко: працювати над собою, усвідомивши себе як особистість, дати собі звіт у тому, який твій внутрішній зміст.

Про цей пам'ятник важко розповідати, бо він відомий всьому світові. Він найкращий, неперевершений, єдиний такий у цілому світі.

Незвичайні міні-заповідники створено в Краснокутському районі Харківщини. Центром таких заповідників стали колодязі, які художньо оформлені народними умільцями.

Одного разу ми з подругою та з її батьком прогулювалися лісом. Час наближався до вечора, і ми вирішили, трохи посидівши, іти додому. І ось раптом ми з подругою мало не крикнули з переляку. У кущах, за декілька метрів від нас, промайнула сіра вовча спина і ми побачили, як вовк, величезний, сірий, побіг вперед лісом, наче не помічаючи нас.

Існує таке прислів'я: "Зустрічають по одежі, а проводжають по розуму". Це прислів'я має глибокий зміст.

В історію живопису Ісаак Ілліч Левітан увійшов перш за все як пейзажист. Левітан — творець так званого "пейзажу настрою". Художник умів дуже тонко передати різноманітність стану природи, дати відчути всю красу навколишнього світу.

Кілька століть дозволялося Мазепу лише проклинати, паплюжити, залучаючи до цієї ганебної справи і земляків, які прагнули догодити царату, відхрещувалися від свого роду, української мови і культури. Нині ім'я гетьмана повернено народові. Звичайно, ідеалізувати постать І. Мазепи недоречно, але те, що ця людина хотіла вирвати Україну з лабет царату, варте уваги.

Минуло майже 50 років із часу, коли після смерті прославленого в боротьбі за визволення українського народу Богдана Хмельницького Україна втратила свою і так дуже незначну незалежність. На той час Україна (як визначають історики) стала великою Руїною, і той сумний період так і зветься — доба Руїни. Це був важливий момент усвідомлення суспільних процесів, що відбувалися і на теренах України і поза її межами, і його відчув гетьман Іван Мазепа. Він на той час, по-перше, був обраний козацтвом (а це тоді був важливий момент), а, по-друге, поставлений царем із Московії, тобто він влаштовував і тих, і тих. До того ж, за іронією долі, його охороняли московські стрільці.

За свою багатовікову історію український народ, обороняючи власні кордони, свободу й гідність, ніколи не спокушався на чужі землі, не прагнув підкорити інших, не нав'язував їм своєї волі. Він завжди жадав миру, злагоди й братерства. Це кредо втілив у своєму "Єретику" безсмертний Кобзар, що бачив майбутнє України як велике об'єднання слов'ян, федерацію окремих незалежних республік із столицею у Києві:

Ілля Юхимович Рєпін народився в 1844 році в маленькому українському містечку Чугуєві, в сім'ї військового поселенця. У дитинстві він вчився іконопису. У віці 19 років поступив в Санкт-Петербурзьку Академію Мистецтв. Його приїзд в столицю співпав з важливою подією в художньому житті 60-х років — з так званим "Бунтом чотирнадцяти", коли 14 молодих художників пішли з Академії, відмовившись зображати в своїх дипломних роботах міфологічні сюжети. Вони вважали, що мистецтво повинне бути близьким до життя. Пізніше Рєпін буде тісно пов'язаний а деякими з цих художників — членами суспільства передвижників.