Щодня ми спілкуємось із близькими та рідними, з однокласниками, товаришами, вчителями і з зовсім незнайомими та малознайомими. Від того, як ставляться до нас оточуючі, певною мірою, залежить те, щасливі ми чи ні. Адже якою б багатою та знаною не була людина, щастя її, благополуччя неможливе, якщо їїнемає з ким розділити і радість, і горе, якщо вона перебуває в духовній ізоляції.

Інтелектуальна гра «Дебати» давно прижилася в нашій школі. Грають у цю гру від найменшого віку (маю на увазі п'ятикласників) до випускників. Теми для дебатів вибирають відповідного до віку.

Моя родина живе в звичайній однокімнатній квартирі. Хоча наше помешкання і маленьке, нам у ньому дуже затишно. Затишок - це не тільки зручні меблі та чиста підлога, а й стосунки у родині.

Кожен дім має свій власний запах. Мама, колись давно казала, що найприємніший запах завжди в тому домі, де пройшло твоє дитинство. Мабуть, вона має рацію. Дійсно, в бабусиній хаті завжди відчувається неповторний аромат - і пиріжків з капустою або свіжоспеченого хліба, і трав, які бабуся збирала й сушила, щоб взимку нас усіх лікувати, і дуже тонкий аромат кімнатних рослин на підвіконні, і запах сухої лаванди, пряний та солодкий.

Мабуть, кожна людина вважає, що її місто або село, де вона народилася і живе, — найкращий куточок землі. Та це і зрозуміло, бо це місто — єдине, неповторне. Воно викохало тебе на своїх долонях, збагатило своєю касою, подарувало друзів. Ти — його частинка, його надія.

Україна здавна вирізнялася силою віри у Бога і масштабністю релігійних святкувань.

Недаремно розпочинаю я свій твір словами Олександра Олеся. Адже для кожного, хто вважає себе українцем, назва нашої країни є святинею, національним скарбом. З'явилася ця назва вже дуже давно, ще у XIV столітті, і стала ознакою нашої національної приналежності, нашої гордості й слави. Усі найкращі дочки й сини

Торік літом я відпочивав у селі разом із татом. Це невелике село розташоване на крутому березі Десни.

Одного разу мої батьки поїхали у відрядження, і я залишилася одна на господарстві. Уранці подзвонила Наталка, моя подруга, хотіла піти зі мною в кіно. Але я відповіла, що не можу, бо маю багато роботи по дому. Добре Наталці: вона живе в комунальній квартирі в центрі міста, не має городу та худоби й майже цілий день вільна.

Це було одного разу, коли моя мама зранку поїхала в село допомогти бабусі. Я ж, бажаючи, щоб мама по приїзді додому відпочила, вирішив сам приготувати обід. Добре вимивши руки, закотив рукава сорочки, щоб не заважали, підв'язався маминим фартухом. Неслухняний чубчик сховав під хустку, бо мама завжди казала: "Світити волоссям під час обіду не можна".