Торік я перейшов у нову школу, яка виявилася зовсім не схожою на колишню. Ця школа простора та світла, з широкими сходами й високими стелями. Тут є свій плавальний басейн та навіть власний шкільний сад.
Наш будинок старий, довоєнний. Він розташований на центральному проспекті міста. Мимо безупинно їдуть машини, дзенькають трамваї, сигналять тролейбуси. Наш будинок виділяється серед інших у кварталі.
Кажуть, що людина за своє життя повинна посадити дерево, побудувати будинок і виростити дитину. Про будинки й дітей мені ще, мабуть, ранувато думати. А ось про дерева...
— Мамо, нам сьогодні таке домашнє завдання задали, — гукнула я до мами, щойно переступила поріг дому, повернувшись зі школи. — Яке, мабуть, щось цікаве? — запитала вона. — Я маю написати твір про те, ким я хочу стати.
Як не розминутися з майбутнім? Безперечно, йдеться про вибір життєвого шляху. Куди спрямувати свої здібності? Який фах опановувати? Ці питання важливі для кожного з нас. Та на моє глибоке переконання, це питання слід порушити трохи інакше: слід думати про вибір шляху для України, тоді й особисті питання буде простіше вирішувати. До цього треба докладати зусилля, тоді й вибір нашої життєвої дороги буде простішим.
На зорі свого життя людина постає перед питанням: який шлях обрати? Бог дає кожній людині право вибору, а вона вже має визначитися, що їй потрібно в цьому житті, ким вона хоче бути, як вона планує себе реалізувати.
Українська дівчина одягала спершу сорочку, на неї спідницю чи плахту, потім запаску, зав'язувалася поясом і наостанок одягала керсетку. На ноги чобітки або ошатні черевики, на голову — віночок, на шию намисто, дукачі.
Із сивої давнини українці шанували свята. З особливою надією люди чекали на Великодень. Саме з цього великого свята починається розквітання природи, найсправжнісінька весна.
Вітання є знаком цінності та гідності людини. В етикетах різних країн багато вітань. Це можуть бути кивок головою, уклін, рукостискання, поцілунок, просто слова «добридень» і здрастуйте».
Існує досить поширена думка, що в запорозькі козаки приймали всіх, хто приходив на Січ і вмів перехреститися та сказати, що вірує в Бога. Проте це не так. Щоб стати справжнім козаком, слід було пройти дуже нелегку школу навчання й скласти суворі іспити, які витримували не всі, тож не всі й ставали козаками.
