У кожної людини є власні моральні цінності, найсвятіші речі і поняття. І одна з таких цінностей — любов до матері. Не даремно ж про матір пишуть поети і письменники, матір зображують живописці і оспівують музиканти. Перед матір'ю ми у невідплатному боргу за безсонні ночі, проведені біля колиски, за турботу і ласку, за велику материнську любов і за саме життя, подароване нею. Тому любов до матері — найсвятіше людське почуття.

I. "Ніжна душа мого народу бринить у слові".
II. Рідна мова — найбільша духовна коштовність.

Кажуть, народ є живим, допоки живе його мова. «Мова — це кров, що оббігає тіло нації. Виточи кров — умре нація» (Ю. Дзерович). Тож від нас, нинішнього покоління молодих, залежить, чи не перерветься та золота нитка, що пов'язує покоління з поколінням. Саме від нас залежить, чи не будуть замулюватися криниці рідної мови. Хай біля наших криниць звучить інше слово — ми раді гостям, ми втамуємо їхню спрагу, адже українці — народ гостинний.

Існує така легенда. Створив Господь на світі звірів прудкими, сильними, птахів з крилами, які допомагали їм шугати високо в небі. Тільки людині він не дав ні великої сили, ні міцних крил. Зажурилася людина й прийшла до Бога, почала нарікати на свою долю.

Кожний народ має свою мову. У ній відбито його звичаї, побут, його національний менталітет. Мова — це колективна пам'ять народу, у ній відображена його історія. Письменники та поети вдосконалюють рідну мову, створюють літературу, яка підвищує духовний рівень народу, його духовну могутність.

Любов до рідної мови, любов до рідної Батьківщини — невіддільні поняття. Вони споконвіку живуть у людських серцях і притаманні тим, хто шанує історію й культуру власного народу. Дійсно, не було жодного видатного письменника, який би не висловив любові до рідної мови, а також своєї тривоги за її долю.

У кожного народу є його найбільша коштовність — це його мова. Саме в мові народ звеличує і стверджує себе в історії. Мудрість віків народу передається через рідну мову.

Моє рідне місто — Донецьк. Загально відомо, що до 1924 року він звався Юзівка, а з 1924 по 1961 — Сталіне (Сталіно). Це адміністративний центр Донецької області з населенням близько 1000000.

Будь-який український школяр знає, що Київ — столиця нашої Батьківщини, України.

Луганськ є адміністративним центром Луганської області. Загальновідомий факт, що Луганськ географічно вигідно розташований на східному кордоні України з Росією, своєю безпосередньою дружньою сусідкою.