П. Гулак-Артемовський був активним учасником літературного процесу нової української літератури. Його байки, балади, переклади з європейської літератури збагатили українську літературу 40—60 років XIX століття.
П. Гулак-Артемовський - талановитий поет початку XIX століття. (П. Гулак-Артемовський був чудовим знавцем народно-розмовної мови, народних звичаїв та побуту. Не можна не погодитися зі словами відомого дослідника української літератури І. Айзенштока: "Поезії Гулака-Артемовського висунули його в ряд перших, кращих представників української літератури... Вони ж міцно закріпили за ним... неминуще значення одного з класиків рідної літератури".)
Петро Гулак-Артемовський — одна з провідних постатей нової української літератури. Хоча його творчий доробок українською мовою невеликий (кілька байок, притч, прозових і віршованих послань, переспіви та переклади творів світової літератури), Гулака-Артемовського вважають одним з основоположників української літератури.
Багато наших письменників зверталися до теми кріпацтва на Україні. Майже всі вони відчували на собі, що таке кріпацтво. Гулак-Артемовський, працюючи приватним учителем сина одного поміщика, часто вислуховував догани від пана за найменшу провину і бачив, як карають биттям дворових кріпаків. Це й надихнуло поета на створення байки "Пан та Собака".
Найціннішими в поетичній спадщині П. Гулака-Артемовського є байки, які відіграли важливу роль у процесі становлення і розвитку української літератури в перші десятиріччя XIX століття. Найвизначніша серед байок — байка-казка «Пан та Собака».
Творча спадщина одного з визначних поетів передшевченківської доби Гулака — Артемовського порівняно невелика за обсягом, але цікава й різноманітна. Його байки відіграли важливу роль у розвитку української літератури перших десятиліть XIX ст. Письменник П. Білецький-Носенко в 1823 році писав: "Я смело могу уверить, что сказочки г. Артемовского- Гулака читались с таким же неописанным удовольствием, как "Энеида" г. Котляревского, что многие вытвердили напамять целые тирады из них..."
Справжню літературну славу Євгенові Гребінці принесли його байки. На Україні вже існувала певна байкарська традиція, адже байка — це витвір поетичної уяви народу. Байка широко побутувала в XVII—XVIII століттях. Приклади байок наводилися в курсі риторики, а також включалися до перекладних збірників. Тоді тільки визначалися шляхи розвитку нової української літератури і точилася запекла боротьба за розширення її тематичного й жанрового різноманіття. До жанру байки зверталися Григорій Сковорода, Левко Боровиковський, Іван Котляревський, Петро Гулак-Артемовський та інші видатні митці.
Творча спадщина Євгена Гребінки дуже різноманітна. Велику частину творів письменника становлять байки, в яких він оригінально та художньо довершено викриває одвічні людські вади. Але є у творчому доробку Гребінки і ліричні твори.
Маніфестом молодого Євгена Гребінки є вірш "Човен", написаний 1833 року. Цей твір має автобіографічний характер: роздуми автора, який із рідного хутора вирушає до далекого і невідомого Петербурга.
