Алегоричний зміст романтичної балади Є. Гребінки "Човен".
Маніфестом молодого Євгена Гребінки є вірш "Човен", написаний 1833 року. Цей твір має автобіографічний характер: роздуми автора, який із рідного хутора вирушає до далекого і невідомого Петербурга. У творі подається образ човна, який "качався, бідний, один без весельця" на хвилях синього моря, а потім був розбитий буйними вітрами. Вирушаючи до Петербурга, Євген Гребінка порівнював себе з цим човном:
Як човнові море, для мене світ білий Ізмалку здавався страшним; Да як заховаться? Не можна ж на вік цілий Пробути з собою одним.
Автор розуміє, що не можна прожити одному, заховавшись від дійсності, не можна почуватися щасливим, перебуваючи осторонь народного життя. І хоча нема упевненості, що в столиці оминуть його недоля, горе і нещастя, поет вирушає з дому:
Прощай, мій покою, пускаюсь у море! І, може, недоля і лютеє горе Пограються з човном моїм.
Образ одинокого човна доволі поширений у світовій літературі. До цього алегоричного образу вдавались Байрон, Жуковський, Лєрмонтов, Забіла. Герой вірша "Човник" В. Забіли, написаного приблизно того ж часу, що й поезія Є. Гребінки, теж нарікає на нещасливу долю і порівнює себе з човником у бурхливому морі:
І я в світі, як той човник, Де пристать не знаю; Де б хотілось, там не можна, Бо щастя не маю.
