Українська земля багата на родючі поля, на талановитих, щедрих душею людей. Вона пишається своїми синами та дочками і дарує їм свою любов, свої чесноти та багаті плоди. На ній народжуються сім'ї, в яких люди беззастережно довіряють один одному, щиро люблять один одного і працюють, допомагаючи один одному. Так було у родині Перепутьків, доки вітер революції не розвіяв по всіх усюдах безтурботне сімейне життя.
Якщо згадувати українську історію, то просто впадаєш у розпач: стільки там навалено старих кістяків, стільки там болю та розпачу, стільки там кривавих сторінок. І скільки добавилося там смертей від голоду, скільки втрат через "доброзичливість" власних родичів! І так важко було жити, а тут ще сини, чи брати, чи ще хтось з близьких тобі людей намагаються тобі зашкодити. Як це відбувалося у романі Уласа Самчука "Марія".
Що для людини є найважливішим? Я гадаю, що це родина. Саме вона виховує людину, привчає її до звичаїв, намагається дати поняття про життєві цінності, відчути смак родинної любові й любові до усіх людей. І якщо ми забуваємо про сім'ю, то стаємо відлюдьками, нас може притягнути до себе будь-яка химера, перетворивши на вовкулак, як це сталося у родині Перепутьків з роману Уласа Самчука "Марія".
Видатний український письменник Микола Хвильовий велику увагу приділяв внутрішньому світу людини, його цікавила особистість у складних умовах, поставлена перед вибором. Можливо тому, що й сам він постійно вагався між своїм революційним обов'язком і тим, що бачив у реальному житті, тобто наслідками революційної діяльності. Ці переживання, уболівання за долю народу, який потрапив під колеса історії,і призвели до трагічного пострілу, що обірвав життя талановитого письменника.
Твори Миколи Хвильового — це біль романтика, що втратив свою віру, якому зрадила його мрія. Замість омріяної "загірної комуни" він отримав страшну дійсність. Мова йшла про тоталітарну систему, базовану на руйнуванні особистості, індивідуалістської української культури, оскільки головним своїм завданням ця система ставила "відняти те, чим володів", "вирвати з корінням" — ось ідеал спільного для всіх щастя.
Ще не починаючи читати новелу Миколи Хвильового "Я (Романтика)", читач проймається мінорним ладом цього твору. Пояснення просте: новела має присвяту "Цвіту яблуні", що визначає основну ідею твору, задає трагічний настрій. Роль алюзії велика: пригадується етюд М. Коцюбинського з однойменною назвою, де "Я" головного героя роздвоюється між стражданнями батька, трьохлітня дочка якого вмирає, та свідомістю художника, що бачить матеріал для своєї картини. І вже наперед легко вгадати, що предметом зображення М. Хвильового також буде внутрішній конфлікт чийогось "Я".
Ольга Юліанівна Кобилянська, видатна українська письменниця і громадська діячка, не могла не замислюватися над тим, якою вона хоче бачити людину майбутнього. З жінками тут усе зрозуміло, адже багато її творів присвячено саме цьому питанню (жінка правами і становищем у суспільстві повинна дорівнятися чоловікам), а от яким повинен стати чоловік, як удосконалюватися? На це питання письменниця дає відповідь хай і епізодичним, але важливим образом Стефана Лієвича.
Ольга Кобилянська розпочала свій літературний шлях повістю "Людина", у якій підняла актуальну і болісну на той час тему жіночої долі, поставила проблему емансипації жінки. Ця тема була близькою для письменниці, адже в її родині дівчаткам з дитячих років втовкмачували, що головною метою жінки є вдале заміжжя, що їй не треба вчитися, і вже зовсім не заохочувалась участь жінок у суспільному житті.
Кожна людина прагне бути особистістю, прагне реалізувати свою людську сутність, розвинути всі здібності, закладені в ній природою, бути щасливою, знайшовши своє місце в житті. Однак далеко не кожній людині, на жаль, вдається це зробити. Саме до цих проблем звертається у своїй повісті "Людина" О. Кобилянська — письменниця, яку перш за все турбувала доля української жінки, її право бути особистістю, реалізуватися в суспільстві.
Трагедію особистості Панас Мирний відбив уже в назві - при виданні 1903 р, в Україні твір був названий "Пропаща сила". У романі, за визначенням І. Франка, "змальовано майже столітню історію українського села", розкрито тогочасну дійсність в усіх її складностях і суперечностях. В алегоричній назві "Хіба ревуть воли. як ясла повні?" звучала головна ідея: воли - символічний образ уярмленого селянства - не ревли б, якби було що їсти й пити.
