Жінка... Дружина, мати, сестра, наречена, дочка, невістка... Кожна з них, несучи на собі тягар моральної відповідальності за благополуччя рідних і близьких людей, сама часто залишається наодинці зі своїми складними проблемами: незахищеністю, залежністю від різних життєвих обставин, пресом соціальної нерівності, побутових забобонів, сімейної тиранії...
Світова література має у своїй скарбниці багато історій трагічного кохання, багато закоханих героїв, мрії яких так і не здійснилися. Трістан та Ізольда, Ромео та Джульетта, Паоло та Франческа і ще багато-багато закоханих, яких розлучила чи доля, чи злість та ненависть інших людей. Михайло Коцюбинський додав до цього переліку ще одну пару — Івана та Марічку, сільських парубка та дівчину з берегів Черемоша, які, на відміну від заклопотаного своїми справами та буденністю оточення, мали поетичні душі, чутливі серця.
Повість "Тіні забутих предків" є справжньою перлиною української класичної літератури. Одночасно цей твір є і своєрідною даниною новим течіям європейської літератури, естетикою яких так цікавився письменник. У повісті Коцюбинський намагався втілити естетичну концепцію краси людського буття, вписаного в життя природне, наповнене насолодою мистецтва й чистого почуття. Історія кохання Івана та Марічки, головних героїв повісті, виходить за рамки "образка" гуцульського побуту, набуваючи загальнолюдського звучання, глибокого значення для кожної людини.
"Тіні забутих предків" — один із найбільш зворушливих творів про кохання. Героїв цієї повісті Івана та Марічку називають українськими Ромео та Джульєттою. Розповівши трагічну історію кохання гуцулів, М. Коцюбинський оспівав духовну красу людини, чисте й вірне почуття.
Почуття закоханості переживають усі люди, а письменники такі ж люди, як і всі інші, тільки часто ці почуття перетворюються в маленькі поетичні шедеври, які живуть на цілі століття довше, ніж жив сам письменник.
Поезію Івана Франка традиційно асоціюють з поезією боротьби. Боротьба справді була його життєвим кредо. Але якою б сильною не була людина, вона має право на слабкість. Відвертим та вразливим постає поет у своїй інтимній поезії, неповторним зразком якої є лірична драма "Зів'яле листя", що складається з трьох циклів поезій.
Вічна загадка Любові... Саме вона породжує прекрасне і вічне на землі, звеличує людину, робить її щасливою чи приносить душевний біль. Стільки існує людство, нерозгаданою залишається тайна почуттів, що надихають художників і композиторів, скульпторів і поетів.
Збірка поезій Франка "Зів'яле листя" з підзаголовком "Лірична драма" створювалась більше десяти років (1886— 1896) і вийшла у 1896 р. То були найтяжчі роки в житті Франка. Він зазнавав текучих ударів з боку шляхти, урядових кіл. Його було звільнено з роботи і цим позбавлено засобів існування. До того ж поет не мав і особистого щастя. Обставини розлучили його з коханою дівчиною — Ольгою Рошкевич, до якої він серцем линув і з якою прагнув поєднати своє життя. Усе це викликало сумні мотиви збірки.
"Зів'яле листя", - так говорить М. Мочульський про ліричну збірку Франка, і згадує слова Платона про людські душї: що Бог розкидав їх половинки по всьому світу, і ці половинки шукають одна одну під чарівну мелодію скрипки. Коли роз'єднані половинки зустрічаються, скрипка змовкає, але коли вони не можуть знову об'єднатися, зустрівшись, тоді починають лунати сумні журливі мелодії.
Непохитний воїн духу, революціонер і каменяр, Іван Франко, уявляється людиною міцного душевного гарту, залізної волі, яка затисла в твердий кулак усякий вияв ніжного почуття. Та прочитавши збірку "Зів'яле листя", відкриваєш для себе іншого Франка: трепетного і вразливого, тривожного і покірного, здатного на велику любов і глибоке страждання. Слово поета набуває нового забарвлення, іншої тональності. Зіткане з місячного сяйва, хмільного чар-зілля, світанкових рос, квіткових пелюсток, таємничого шепоту й ніжного зітхання, воно дихає свіжістю, повнотою життя, вічною молодістю душі.
