Ну що б, здавалося, слова... Слова та голос - більш нічого. А серце б'ється, ожива, як їх почує... Так говорив Т. Г. Шевченко. А для мене чим є мова мого народу? Без перебільшення можна сказати, що це одна із найбільших цінностей у житті. Це те найперше, що оточує недавно народжену дитину. Мати, батько і їх мова найпершими схилялися над немовлям. Потім була пісня - мамина колискова, дитяча, жартівлива. І скрізь чулися рідні, знайомі слова.
Роман І. Багряного "Тигролови" написано 1944 року в Німеччині. Це був перший прозовий твір, написаний в еміграції, який розповів про страшні часи сталінщини, радянську систему влади. В основу роману покладено події тих часів, коли автор перебував на засланні на Далекому Сході. Сюжет твору побудований на "полюванні" майора НКВС Медвина за гордим хлопцем з України Григорієм Многогрішним. Доля Григорія - це напружена, гостросюжетна розповідь автора.
Ю. Мушкетик - автор широковідомих прозових творів "Біла тінь", "Крапля крові", "Жорстоке милосердя", "Семен Палій", "Позиція", "Рубіж", "Яса", "Смерть Сократа", "Суд над Сенекою". Його перу належать романи, повісті та оповідання, в яких осмислено історичну долю українського народу, формування його національної свідомості, проблеми духовності, моралі тощо.
Я був глибоко вражений, коли дізнався, що всі події, зображені у романі "Жовтий князь", відбулися насправді, це реальна історія однієї родини. Лише імена героїв автор змінив для більшого узагальнення. Адже насправді таких родин були тисячі... Родина Катранників уособлює свідомість, мислення народу, а її страшна трагічна доля — відображення долі мільйонів українців.
Кохання... Воно вічне і всевидюще, воно всемогутнє, бо воно - основа життя і діяння, вогонь боротьби і радості. Це почуття приходить до нас незалежно від нашої волі й бажання. Воно окрилює, бо воно найбільш велике й благородне, священне.
Перед вами схиляю свою голову, дорогі мої предки, та не можу змовчати, бо даремно ви мріяли, що ми матимемо нове життя, нову країну. Хоч вам і спала з очей полуда, та де взяти сили, щоб відвоювати втрачене? Ви ослабли, а ми ще такі малі, що годі мріяти про якісь зміни. Рідна земля нам стала чужою, бо то не наша земля, хоч ми й виросли на ній. Але страх сковує наші думки й наші вчинки. Ми не живемо, а сновигаємо по цій землі, мов приблуди.
Література української діаспори стала відомою для широкого кола українського читача в період розбудови незалежності нашої країни. В українську літературу повернулись імена письменників, яких в 20—30-ті роки доля закинула кого в табори, кого в інші країни. До таких митців належить і поет Тодось Осмачка.
Феодосій Степанович Осьмачка народився 16 травня 1895 р. в с. Куцівці тодішнього Черкаського повіту Київської губернії в родині селянина. Після закінчення місцевої школи працював писарем, 1915 р. екстерном склав іспит при Київський 1-й гімназії на звання земського вчителя. 1916 р. Т. Осьмачка був мобілізований до армії, але захворів і невдовзі після Лютневої революції був звільнений, повернувся додому, де вчителював, брав активну участь у діяльності місцевої «Просвіти» та певний час служив у курені «Чорних запорожців» армії УНР.
Тодось Осьмачка народився 3 травня 1895 р. у с Куцівка на Черкащині. Перші вірші Осьмачки народжуються рано - ще в дитинстві, в атмосфері сільської природи, народних переказів, легенд, казок.
20 жовтня 1944 року на полі бою біля невеликого прусського містечка в полеглого бійця Андрія Ткача, родом з Миколаєва, було знайдено пробиту трьома кулями окроплену кров'ю книгу Ю. Яновського "Вершники". На одній із сторінок цієї книги, де трапилося вільне місце, Андрій Ткач вів рахунок знищених ним гітлерівців.
