Тема Вітчизни, тема рідного краю, його працьовитих людей, їхньої духовності була для творчості В. Сосюри центральною. Вона втілена у віршах про рідну Донеччину, де промайнула юність поета. Донецький край Сосюра славив у багатьох творах. Вірш "Як передать, Донбас, твою красу і силу..." оспівує сучасні поету типові картини вугільного краю. У вірші подано яскраві слухові та зорові образи: "комбайнів гордий гул", "клич гудків", "клекіт орлій домн", "сталі гомін вічний", "рейок блискіть під поїздів вагою".
Серед найкращих п'єс, що поєднують матеріал, узятий з українського життя, патріотизм, здорові народні ідеали та літературно-драматичну майстерність, глибину висновків, уміння бачити загальноісторичний сенс подій, що відбуваються в Україні, п'єса І. Карпенка-Карого "Хазяїн" посідає не останнє місце.
Реалістичні твори Марка Вовчка звучали як безкомпромісний вирок кріпосництву. Початок літературної діяльності Марка Вовчка припадає на середину 50-х років, коли вона жила в Немирові. Перебування у навколишніх селах з метою запису народних пісень, приказок, легенд не тільки відкрило очі молодій дослідниці на багатство поетичного генія українського народу, а й допомогло їй глибоко відчути всю несправедливість феодально-кріпосницької системи.
Загальновідомо, що будь-який мистецький твір набуває особливого значення, коли він має на собі відбиток авторської біографії. Завдяки цій особливості постать автора стає ближчою до нас, зрозумілішою, дорожчою, бо ми сприймаємо тоді твір як відвертість, щиру сповідь друга.
Поезію Ліни Костенко знають, люблять і залюбки читають мільйони людей в Україні. Навіть ті, хто затято не люблять усього українського, слухаючи її вірші, захоплюються їхньою природною красою та милозвучністю, вишуканістю поетичного вислову. Дійсно, поетеса виважує кожне своє слово, боячись нещирості, похапливості в поезії:
Ліна Костенко — видатна українська поетеса, лірик, глибокий філософ, що намагалася ніколи не зраджувати своїм принципам і своєму покликанню. Вона належала до покоління шістдесятників — покоління, яке після довгої боротьби нарешті знайшло у собі сили заговорити про національні цінності та ідеали, і стала справжньою гордістю та окрасою української літератури.
Увесь людський вік супроводять пісні: від колискової матері до патріотичних. Жниварські пісні становлять окрему сторінку в історії зародження й розвитку усної народної творчості.
Незалежно від того, де ми живемо, чи в місті, чи в селі, ми завжди відчуваємо тепло рідної оселі. І це тепло вимірюється не температурою повітря, а затишком і любов'ю, які панують у хаті чи міській квартирі. Комусь, у селі наприклад, приємно примчати додому заборсаним у снігові, але з радісною усмішкою, бо зустрінуть його люблячі мама, тато чи бабуся або дідусь. Насварять, звичайно, але тут же приголублять і дадуть чашку гарячого чаю.
1. Любов до сімейного затишку в поезії С. Чернілевського. (Кажуть, що поетичні твори є віддзеркаленням душі поета. У поета Степана Чернілевського дитинство було не безхмарним. Він рано залишився без батька у багатодітній родині. Йому довелося здобувати середню освіту в школах-інтернатах. Можливо, це і вплинуло на характер його поезії, пронизаної прагненням тепла родинного затишку, любов'ю до матері. Він високо цінує родинні стосунки, родинні традиції.)
Видатний український прозаїк Улас Самчук прожив нелегке і тернисте життя. Народився майбутній письменник 20 лютого 1905 року в селі Дермань на Волині в досить заможній селянській родині. Пізніше Улас Олексійович згадував: "Незважаючи на те, що мій батько мав лише "три групи" народної школи, а мати знала лишень три літери (А — як кроківка, Ж — як жук, О — як калачик), вони намагалися дати своїм дітям найкращу освіту, "посилати на вищі школи", з чого скористався лише я, бо решта моїх братів воліли зостатися дома і бути далі хліборобами".
