Твір Олександра Довженка "Зачарована Десна" — це гімн людській красі і красі природній, здатності людини до злиття з природою, опоетизації її, сприймання її як живої субстанції. Вже з перших сторінок повісті перед нами розгортається селянське життя, переповнене рослинами й плодами, з його піклуванням про город та сад. Та це й не звичайний город, а цілий різнобарвний світ, поданий через сприйняття дитини.
У творі "Балада про соняшник" описане "золоте німе захоплення" поезією - недосяжним "сонцем на велосипеді" - маленького хлопчака-халамидника, що просить покататися хоч на рамі. Серед дитячої, простої, теплої, але такої звичайної буденності хлопець-соняшник раптом помічає яскраве засмагле сонце у червоній сорочці, яке відкриває йому новий незвіданий світ. Соняшник вже не зможе відвести погляд від сонця. Народжений на землі, він назавжди пов'язаний зі світилом. Тільки люди, захоплені поезією, можуть провести інших у світ, де здійснюються мрії і банальність стає незвичайністю.
Іван Федорович Драч — поет незвичайний і самобутній, поет-інтелектуал, творчість якого піднеслася на благодатній хвилі зростання громадсько-політичної свідомості людей, демократизації суспільства, загального «потепління» в країні наприкінці 50-х і початку 60-х років. Література в цей час звільнялася від канонів і догм соцреалізму. Молоді поети і письменники і в цей час щастя своєї творчості знаходили в пошуках нових форм, тем та нових ідейних перетворень. Поміж них був і молодий поет Іван Драч. Уже перша його збірка була оцінена як етапна в історії української поезії. Найвагоміший мистецький здобуток раннього Драча — образ сонця.
Шістдесяті роки були дивною епохою. Суспільство визволялося від жорстких, а часом і жорстоких регламентів сталінських часів, належне місце посідала віра і довіра між людей, демократизувалися відносини між посадовцями і підлеглими...
Знайомлячись упродовж навчання у школі із поезією різних митців зарубіжної та української літератури, я сам для себе вигадав цікаву і корисну гру, яка допомагає перевірити, наскільки я зрозумів та осягнув поетичний світ того чи іншого митця. Прочитавши усі запропоновані вірші, я намагаюсь схарактеризувати творчість письменника якимось одним словом, одним епітетом. Цей епітет має бути влучним і таким, щоб одразу по промовлянні цієї ознаки у свідомості поставало певне відчуття, узагальнене враження від прочитаного. Іноді таке слово добирається довго, іноді з'являється поступово, обертається, як кажуть, на язиці, ніби прояснюється... Я так звик до цієї гри, що ті епітети, які одного разу дібрав до поетичної творчості митця, потім довго асоціюються тільки з нею. Коли я знайомився з творчістю Івана Драча, слово-характеристика дібралося само собою, вихлюпнулося, як протуберанець із тканини віршів. "Поезія Івана Драча яка? — запитую сам себе і сам собі відповідаю. — Поезія Івана Драча це... сонячно!"
В українській літературі XX ст. Віктор Петров, відомий як В. Домонтович, за висловлюванням Соломії Павличко, «залишається загадкою, ребусом, своєрідним сфінксом чи навіть Мефістофелем української літератури». Його твори й сьогодні сповнені багатозначних трактувань.
Кіноповість "Зачарована Десна" писалася Довженком "у стіл", т — 5то без сподівання на надрукування, не для видавництва. Можливо, твір писався для себе, для насолоди згадкою про своє дитинство, для своїх найближчих друзів. Після стількох провалів, тиску, поневіряння за кордоном письменникові хотілося відживитися душею. Мабуть, тому він і витворює власний міф про Україну, її народ.
Від Сосниці, від чарівної Десни починалася дорога Олександра Довженка до планети, до людини, про яку він так натхненно думав, для якої так самовіддано творив. Саме в змалюванні людей, дорогих і рідних із дитинства, що вчили та виховували його, наставляли на правильний життєвий шлях, відобразилися велич та широчінь Довженкової душі, що в повній мірі розкрилися в кіноповісті "Зачарована Десна", яку по праву можна назвати гімном красі й духовній насназі людини.
У кожної людини, мабуть, настає така пора, коли виринають у пам'яті найпривабливіші образи дитинства, згадуються дорогі, але далекі тепер люди, і вона намагається «усвідомити свою природу на ранній досвітній зорі Коло самих її первісних джерел».
Із творів Олександра Довженка, із його фільмів та щоденникових записів доходимо висновку, що найбільше ця непересічна людина любила свій народ і правду, сувору і водночас героїчну правду життя.
