Олександр Довженко в своєму "Щоденнику" записав: "Мені важко од свідомості, що "Україна в огні" - це правда. Прикрита і замкнена моя правда про народ і його лихо". І сама назва твору "Україна в огні" готує читача зустрітися з трагедією народу, печаллю, сумом і смертю.
Більшість творів письменника Володимира Дрозда — автобіографічні. "Син колгоспника з глухого поліського села" двадцятирічним юнаком увійшов у літературу. Він ніколи не приховував впливу на нього Гоголя і "Лісової пісні" Лесі Українки. І справді, у творах В. Дрозда багато фольклорного, міфологічного. У романах і повістях він сміливо використовує казки, легенди, бувальщини, елементи слов'янської міфології, яка донині тримається "поліських лісів та боліт із усім їхнім чортовинням".
Доля коня — у волі. Доля коня — у силі. Так чому ж тоді споконвіку ці мудрі й незалежні істоти запряжені в ярмо? Чому тягають на своїх спинах воїнів, беручи таким чином участь у кровопролитті? Чому терплять удари батогами й виправдовують своїх кривдників? Горда й одночасно дуже непевна їхня мудрість. Коні близькі до людей. Вони можуть становити з вершником одну суть або взагалі бути одним цілим (кентаври із міфів). Тому, мабуть, письменники часто уособлюють саме в цих тваринах дух людини, а то й цілого народу.
Україна... За фольклорною та літературною традицією перед нашим внутрішнім зором постають «тихі води, ясні зорі». Та не такою бачимо нашу землю у кіноповісті О. П. Довженка. Сама назва-метафора «Україна в огні» налаштовує на печаль і гнів, на сприйняття великої народної трагедії. Епітети «кривава», «попалена», «розбита», «поруйнована», «обездолена в загравах пожеж» доповнюють «портрет» України, знесиленої більшовиками і сплюндрованої фашистами.
Алегоричний образ білого коня стає символом індивідуума, що відрізняється від оточення, виділяється з натовпу. І читач розуміє, що насправді думки, що спадають на думку Шепталові, то роздуми людини — неординарної, особливої... Таку людину часто називають «білою вороною». І, на наш погляд, білий колір коня є своєрідним натяком на цей вислів.
Алегоричність образу коня Шептала в однойменному оповіданні Володимира Дрозда На перший погляд, оповідання Володимира Дрозда "Білий кінь Шептало" сприймається як певна казка про скривдженого гордого коня, який смиренно вибачає цю кривду людям і з "винуватою довірливістю" повертається до них після стихійної втечі.
У начерку до літературного автопортрету В. Дрозд згадує рідне село, босоноге дитинство, в якому були і болі, і радощі, важку працю батьків, сільську вчительку, що "забралася до них чи то з Харкова, чи з Києва", безмежні луки, "каламутні" дороги, різні перипетії, що випали на його долю. Чарівний світ села полонив його душу й серце, викликав потік думок, згодом став тією безмежною криницею, з якої він черпав свої творчі сили; тим корінням, яке живило душу, давало натхнення, поглиблювало наснагу...
«Хто в мистецтві має розум, а не має почуття, той не має генія. А хто не має розуму, а має почуття, той божевільний. Тільки той, хто в мистецтві має і розум, і почуття, — держить в собі світло дня...» Ці слова Тодося Осьмачки можна повністю віднести до творчості Олександра Довженка. Тільки треба додати, що синтез розуму і почуття робить генія нещасною людиною.
У творчому доробку В. Дрозда чимало яскравих прозових творів: повість "Ирій", романи "Катастрофа", "Самотній вовк", "Спектакль", "Листя землі" та інші; оповідання "Пігмаліон", притча "Сонце" тощо. У 1965 році з'явилося оповідання "Білий кінь Шептало". Тогочасні критики дали несхвальний відгук на нього, бо у творі письменник зачіпав важливу вселюдську проблему особистості в суспільстві. Але, незважаючи на все ці "критичні зауваження", В. Дрозд написав продовження — оповідання "Кінь Шептало на молочарні", надруковане у 1967 році. Нині обидва твори добре відомі читачам і перекладені багатьма мовами.
«Хто в мистецтві має розум, а не має почуття, той не має генія. А хто не має розуму, а має почуття, той божевільний. Тільки той, хто в мистецтві має і розум, і почуття, — держить в собі світло дня...» Ці слова Тодося Осьмачки можна повністю віднести до творчості Олександра Довженка. Тільки треба додати, що синтез розуму і почуття робить генія нещасною людиною.
