Олександр Довженко — письменник-боєць, патріот. І коли "землю його обплели траншеї, він її біль в своїм серці ніс" (Л. Забашта) і вирішив, що "буде там, де воює народ проти жахливого смертельного ворога". Будучи воїном, він бачив усі страхіття Другої Світової війни, через те й твори його такі схвильовані, сповнені болю й тривоги за долю людства.
"Я народився і жив для добра і любові" - так про себе говорив цей унікальний феномен доби, бо жив і творив Олександр Довженко для людей. Всі його твори пройняті любов'ю до України, значить - передусім українців: працьовитих, винахідливих, терплячих, співучих, мужніх...
Олександр Довженко! Письменник і кінорежисер, маляр і політик, великий патріот свого народу і син свого часу. Кого не хвилюють його кінофільми "Арсенал" і "Земля", "Аероград" і "Щорс", "Повість полум'яних літ" і "Мічурін", "Зачарована Десна" і "Поема про море".
З літами Олександр Довженко все частіше згадував рідну хату, благословенний край свого дитинства. Згадуючи зачаровану річку Десну, сінокіс, діда, батька, матір, письменник "сміявся і плакав". На схилі свого вкороченого сталінізмом життя до нього все частіше приходили спогади. Вони мучили його й без того змучену душу, відвідували у неспокійних, тривожних снах.
В українській літературі можна знайти чимало творів про "босоноге дитинство", які досить схожі між собою. Але є один, який, на мою думку, відрізняється від інших своїми лірично-задушевними нотками, великою любов'ю до того, що змальовується. Це — автобіографічна повість "Зачарована Десна" Олександра Довженка. Як глибоко і майстерно відтворено дитячі роки в спогадах людини зрілого віку, митця, що співчуває, переживає, живе одним життям зі своїм народом.
У повісті "Зачарована Десна" автор змальовує своє дитинство. Воно дивним чином переплітається з уявленнями про дитинство нашої нації, коли світом володарював пантеїзм, що, як писав І. Нечуй-Левицький, "був причиною метаморфоз, поетичного обертання людей в дерева, квіти, зорі, в птиць, у звірів".
Кіноповість "Зачарована Десна" - це гімн землі й людям праці, що разом
зростили і виховали самого письменника. Твір є автобіографічним. Він
побудо-ваний на спогадах (окремі можна вважати новелами) про веселі та
сумні, приємні та неприємні сторінки дитинства. Усі вони осяяні світлом
домашнього вогнища, враженнями від спілкування з природою та
односельцями - чесними трудівни-ками землі. Розкішна природа над
красунею Десною, яку сприймав О. Довженко "зачарованими" дитячими очима,
творила його як митця, а батько-мати, хлібо-роби-односельці своїм
прикладом виховували справжнього сина України.
Існує така думка, що найбільші муки — це муки совісті. То ж, роблячи підсумок свого життя, Олександр Петрович Довженко записує в щоденнику: «Мені сорок вісім років. Моєму серцю — шістдесят. Воно зносилося від частого гніву, і обурення, і туги. Недосконалість видимого порядку речей навколо підточила і зв'ялила його». І додає: «Мабуть, я дратую людей, як приспане сумління». У цьому — весь Довженко.
Олександр Довженко залишився у пам'яті близьких йому людей людиною надзвичайної енергії, волі до життя, твердого духу та гострого почуття справедливості.
Олександр Петрович Довженко знаний в усьому світі перш за все як видатний кінематографіст. Він мав багато талантів: чудово писав, гарно малював, захоплювався театром. Митець мислив широкими, масштабними категоріями, і реалізація всіх його задумів була можлива лише в мистецтві, яке на початку XX століття тільки зароджувалося — в кіно. Письменники і поети часто дискутували між собою про місце кіно в системі мистецтв, і Довженко доводив своїм друзям, що розвиток української літератури без нього неможливий.
