Від Сосниці, від чарівної Десни починалася дорога Олександра Довженка до планети, до людини, про яку він так натхненно думав, для якої так самовіддано творив. Саме в змалюванні людей, дорогих і рідних із дитинства, що вчили та виховували його, наставляли на правильний життєвий шлях, відобразилися велич та широчінь Довженкової душі, що в повній мірі розкрилися в кіноповісті "Зачарована Десна", яку по праву можна назвати гімном красі й духовній насназі людини.
Кіноповість "Зачарована Десна" писалася Довженком "у стіл", т — 5то без сподівання на надрукування, не для видавництва. Можливо, твір писався для себе, для насолоди згадкою про своє дитинство, для своїх найближчих друзів. Після стількох провалів, тиску, поневіряння за кордоном письменникові хотілося відживитися душею. Мабуть, тому він і витворює власний міф про Україну, її народ.
Твір-відгук на самостійно прочитану книгу Заціпенів Батурин... (за романом Романа Іваничука "Орда") Історичний роман Р. Іваничука "Орда" - художній аналіз трагічних подій XVІІІ століття, пов'язаних з руйнуванням славної козацької столиці - Батурина.
Як людина, повна енергії, сили і завзяття, П. Тичина (романтик за своїми переконаннями), жив під безліччю вражень, переживань, уявлень. Часто натхнення приносило як радісні, так і сумні рядки, часто не зрозумілі пересічному читачеві. Поезія "О люба Інно..." — результат внутрішнього розладу, порожнечі після розриву з коханою.
Василь Стефаник писав коротко, влучно і страшно. Кожна його новела - це окрема картина трагедії селянського життя. Доля подарувала йому можливість жити серед прекрасної природи Карпат - він народився у селі Русові неподалік старовинного Снятина, що на Станіславщині (нині Івано-Франківська область). А писав він не про ліси і полонини, а про трагедії людські. Чому? Чи не бачив чудової природи? Чи не любив її?
Творення світу для наших пращурів було найбільшою таємницею. За однією з легенд, у повітрі розірвалася величезна куля. З її округлих шматків утворилися Земля, Сонце і Місяць. Земля зачепилася за хвоста величезної риби і тримається на ній. Якщо поведе риба вусом або пером, трапляється на Землі землетрус.
Василь Стефаник увійшов в українську літературу як неперевершений майстер новели. Стефаникові шедеври стали яскравим свідченням засвоєння нашим письменством найновіших досягнень європейських літератур. За спостереженням І. Франка, нове покоління, яке з гідністю представляв В. Стефаник, намагалося "модерним європейським способом зобразити своєрідність життя українського народу". Новелістика Стефаника дала змогу Франкові узагальнити новаторство молодих прозаїків, які ніби засідали "в душі своїх героїв і нею, мов магічною лампою", висвітлювали їхнє оточення. Передача найтонших, найскладніших порухів душі людини, майстерність компонування художньої фрази, нерво-ва експресія мовлення - усе це дає підстави називати Стефаника експресіоністом у мистецтві слова.
Яскравою самобутньою зіркою постав Павло Тичина на небосхилі української літератури. Його поезія сповнена ніжним музичним звучанням, ритмом, який притаманний реаліям життя. Творчість Павла Тичини — одна з вершин української поезії. Митець належав до когорти талановитих поетів-модерністів свого часу. Про його творчість існують думки протилежного плану: одні критики й літературознавці стверджують феноменальну значущість поета, інші говорять про слабкість особистості, що не змогла реалізувати свій творчий потенціал. Напевно, мають сенс і ті, й інші. І в цьому — сконцентрований відбиток історії нашої країни.
Без перебільшення тріумфальним був прихід в українську прозу Володимира Винниченка. Його ім'я відразу стало поряд з іменами найвидатніших митців. І якби Винниченко, крім своїх ранніх оповідань, не написав би більше нічого, він усе одно лишився б у нашій літературі. А міг би й не написати, бо жити йому довелося в драматичний і жорстокий час, бо міг і не вціліти в ньому. Адже судилося йому бути в епіцентрі всіх тодішніх подій в Україні, жити активним політичним життям, коли на літературу в людини, здається, зовсім не лишається часу і сил.
Спадщина Розстріляного Відродження - то важлива і цікава сторінка нашої культури. 1937-1938 роки стали чорними роками в історії української літератури. Розпрощались з життям талановиті, віддані своєму народові люди. Замовкла поетична пісня М. Хвильового, С. Плужника, М.Вороного, М.Зерова, інших. Пісня обірвана, та звучатиме вона ще багато років, даруючи насолоду, чаруючи серця читачів.
