Титаном праці, видатним письменником, ученим, публіцистом, літературним перекладачем, видавцем, активним громадським діячем був Іван Якович Франко. Письменник мав великий дар класика — вміння промовляти не лише до своїх сучасників, а й до наступних поколінь. І. Франко писав: «Яко син українського селянина, вигадуваний чорним селянським хлібом, працею селянських рук, почуваюся до обов'язку... відробити ті шляхи, які видала селянська рука на те, «щоб я міг видряпатися на висоту...»

Постать Івана Франка в історії української літератури — це постать велетня духу, речника народних дум і прагнень. Живий неперервний зв'язок з народними коренями надав його творчості ту художню правдивість, що наснажує справжню, серцем писану поезію.

Укpаїнська наpодна пісня - то живий скаpб, що йде від покоління до покоління, несучи pадість і смуток, чаpуючи людську душу, даючи їй силу і натхнення. Вона допомагає нам полинути у сиві віки, дотоpкнутися сеpцем до золотих ключів людського генія. Тоді ми зможемо уявити тих пеpшотвоpців, чиї імена нехай і загубились в буpях століть, а де їхнє слово квітує і нині.

Франко як митець в першу чергу — поет. Спів поезії Івана Франка найяскравіше самовиразився як художник, як мислитель, як людська особистість незвичайної емоційності, якій властиві повна гама почуттів: і надія і зневіра, і любов, і ненависть. Для його поезії притаманні сміливість думки; культура мислення чистота почуттів, високі естетичні ідеали.

Протягом віків пісня живе серед людей, поруч з людьми. То весела, то сумна, то мужня, то лагідна, вона супроводжує нас протягом життя. Це дуже добре знав Іван Франко - пісні сильно вплинули на його творчість.

Життя і творчість Івана Франка тісно пов'язані з селом, в якому він народився і жив. Воно розташоване в мальовничому закутку, оточене дубовими та ялиновими лісами і казково-таємничим гірським валом, який називається Діл. Материні пісні вчили Івана любити народ, боліти його горем, ненавидіти кривдників, розуміти красу природи.

Багато поетів зверталися до гумористичного зображення дійсності, адже гумор відіграє величезну роль у житті людини, дозволяє уважніше придивитися до речей, викрити суспільні й людські вади. В окремий жанр співомовки — гумористично-сатиричні віршовані твори — виділилися в творчості Степана Руданського. Твори поета надзвичайно колоритні, бо створені на основі народного гумору, анекдотів, приказок, гуморесок.

Степан Руданський народився в 1834 році в селищі Хомутинці на Вінниччині в родині сільського священика. Він закінчив бурсу, Камянець-Подільську духовну семінарію. Потім усупереч волі батька вступив до Петербурзької" медико-хірургічної академії. Майбутній письменник жив дуже бідно, і під час навчання в Петербурзі захворів на сухоти. Тоді він поїхав працювати лікарем до міста Ялта. Його дуже шанували за чесну та безкорисливу працю мешканці міста і навіть обрали почесним мировим суддею округу.

Любов до влучного і дотепного слова — одна з характерних рис українського народу. Вона відобразилась у величезній кількості народних жартів, байок, приказок, жартівливих порівнянь.

Степан Руданський придумав один із жанрів гумору — співомовки. Це дотепні, динамічні, сюжетні твори з використанням різноманітних засобів гумору та сатири і побудовані на якомусь народному анекдоті, приказці чи казковому мотиві.