Ми завжди і невиправно хочемо вірити у диво. Хочемо бачити людей і обставини кращими, ніж вони є насправді. Якщо є необхідність заперечити це, спробуймо втекти від сентименталізму "Наталки Полтавки".

Коли читаєш текст «Наталки Полтавки», то замислюєшся над тим, що образ Наталки позначений позитивними рисами настільки, що виникає сумнів щодо його реальності. Які ж це риси? Вона роботяща, з добрим серцем, «не спесива», «золото, не дівка», любить і шанує матір, кохає тільки Петра і залишається вірною йому, поважає людей.

Як народжується талановитий письменник? Чому його світобачення відрізняється від світосприйняття пересічної людини? На ці питання можна знайти відповідь в уривках з повісті С Васильченка "У бур'янах", де художньо змальовано дитинство видатного українського поета Т.Г. Шевченка. Характер свого героя, його духовний світ повістяр подає в розвитку.

У творі "Земля" О. Кобилянська поставила низку запитань, але не на всі можна знайти відповіді, бо життя має свої закони. І хто йде проти них — може загинути не тільки фізично, а й духовно.

Із творів Олександра Довженка, із його фільмів та щоденникових записів доходимо висновку, що найбільше ця непересічна людина любила свій народ і правду, сувору і водночас героїчну правду життя.

На українських рушниках зазвичай широка гама кольорів, але переважають у них два кольори: червоний і чорний. Здавна відомо, що червоний означає любов, а чорний — печаль. Бо саме з таких складових, як любов і щастя, радість і журба, злети й падіння складається людське життя. Ці почуття органічно поєднуються, переплітаються, як нитки на маминому рушничкові.

I. Пам'ятник Івану Франку на Личаківському кладовищі у Львові (могутній каменяр розбиває молотом скелю; Франко-Каменяр: завзятий у боротьбі за прогрес, прокладав дорогу за визволення, дорогу у новий світ, висвітлив у творчості безліч проблем життя).

Височить на Личаківському кладовищі у Львові на могилі Івана Франка пам'ятник: могутній каменяр розбиває молотом гранітну скелю. Так постать письменника символічно злилася з образами створених ним будівників нового суспільства, яких він возвеличив у вірші "Каменярі" (1878). Цей вірш не можна читати без хвилювання: романтизм його захоплює і підносить, викликає глибоку повагу до тих, хто проголошує свою мету:

У "першому жмутку" поет розповідає про своє весняне кохання, яке з плином часу згоріло і перетворилося на золу. "Першій жмуток" викликає асоціації осені, початку кінця, вмирання квітучої природи. Восени домінуючими кольорами можна вважати жовтий і червоний, тому не дивно, що майже в кожній поезії цього "жмутку" наявні ці кольори. Жовтий — це колір віддаленого сонця, що проливає своє благодатне проміння у непроникну пітьму.

Роман В. Барки "Жовтий князь" є одним із найяскравіших описів українського голодомору 1932-1933 років. Ключем до розуміння авторської концепції твору й одним із його провідних символів стає жовтий колір, що зустрічається уже в назві роману. Він входить в оповідь твору в характеристиці одного із фанатичних і бездушних служників нового режиму, Григорія Отроходіна, який називається рудим.