Міфи — це найстародавніші розповіді про навколишній світ. Слово "міф" має грецьке походження, відповідає українському слову "оповідь", "байка", "переказ". У міфах відбилося уявлення наших предків про різноманітні явища природи, походження життя на землі. В них переплелося уявне і дійсне, реальне і фантастичне.
I. Величальна пісня матері — упродовж віків в українській поезії (від Шевченкового "Там матір добрую мою..." до Тичининого "Матері забуть не можу..."; жінка-мати — краса світу, його безмежність і незбагненність, заступниця, порадниця, наставниця: рідний дім, квітучий сад, запашний степ, наша Батьківщина).
Цілісним образом, який синтезує всі відношення між богами, є у слов'ян світове дерево. У слов'янських фольклорних текстах зазвичай у цій ролі виступають Вирій, райське дерево, береза, явір, дуб, сосна, яблуня. Три основні частини світового дерева пов'язані з різними тваринами: гілки та вершина — з птахами (сокіл, соловей, Див), а також із сонцем і місяцем; стовбур пов'язаний із бджолами; корені — зі хтонічними тваринами (змії, бобри). За допомогою світового дерева моделюється потрійна вертикальна структура світу — три царства: небо, земля та пекло, четвертинна горизонтальна структура (північ, захід, південь, схід, чотири вітри); життя і смерть (зелене дерево, яке росте і цвіте, та сухе дерево).
"Подоріжжя од Полтави до Гадячого" - нарис Панаса Мирного, із якого виріс задум про написання великого роману. (Подорожуючи у службових справах із Полтави до Гадяча, Панас Мирний почув із уст візника історію про розбійника Гнидку. Панаса Яковича до глибини душі вразило, що прості люди вибачають таким бузувірам, часто-густо величають їх нещасними, безталанними.)
Творчість Василя Слапчука належить сучасному літературному процесу, у якому він виступає то поетом, то прозаїком, то літературним критиком. Характерною ознакою поезії В. Слапчука є певна елітарність, у її основі традиційна символіка: біблійна, народознавча, психологічно-філософська. Для митця повноцінним є світ природи, гармонії, світ людини, яка чомусь інколи намагається зруйнувати світову гармонію. Саме такий світ Слапчук намагається відкрити людям: «Цей світ самотній і німий, він потребує помочі, чому ти такий сумний Богдане-Ігоре Антоничу?» Естетичне наповнення його творів та сучасні модерні інтерпретації в сюжетних лініях однаково можуть бути поціновані як прихильниками класичних стилів у літературі, так і любителями модерного письма.
Любов'ю до людей сповнені усі твори Григора Тютюнника, тому що він все своє життя болів болями свого народу, радів його радощами. Він писав про простих людей, які творили це життя, будували його, вирощували хліб, ростили дітей і сповнювали світ своєю любов'ю, своїм теплом. Історія, описана в новелі "Три зозулі з поклоном", народжена самим життям. Григір Тютюнник згадував: "Я виношую ще один жіночий образ. Образ жінки, котра дуже любила мого батька. Коли у нас сталося нещастя, мама в горі кинулася саме до неї.
Втікаючи разом з героями очеретами від пожежі в непроглядних плавнях, пливучи на хиткому плоту стрімкою рікою, сидячи в окопах, відчуваючи запах пороху, вогкої землі й загірної свободи, мимоволі почуваєшся, ніби у голлівудському пригодницькому блокбастері з тією лиш різницею, що на відміну від шедеврів кінематографу, створюваних бурхливою уявою й розхитаною психікою їх режисерів (на зразок Спілберга) задля задоволення потреб натовпу в «хлібі та видовищах», Коцюбинський створив ситуацію, яка була аж надто близькою для тої дійсності, бо такі та набагато гірші події не були тоді новиною. Вони були й залишаються гіркою правдою життя. Від того й щемить у серці за кожен крок Остапа й Соломії, від того озивається у вухах протяжною луною вітер, що приносив на своїх крилах той вічний поклик: «Оста-а-пе-е!»
I. Благодатна пора 60-х років XX століття. (Саме ця благодатна пора породила плеяду талановитих українських поетів — І. Драча, Л. Костенко,.Д. Павличка, В. Симоненка, В. Стуса. Саме вона багато в чому визначила і шлях їх естетичних пошуків, тематико-проблемне наповнення літературних творів.)
В. Винниченка подарувала нам Кіровоградшина, про яку сам письменник згадує, як про край розлогих степів і неквапливих людей, які повагом пересуваються степовими дорогами на возах, погейкуючи на волів. Саме цей край наснажив митця вітром свободи, героїчним духом минулого, що позначився і на його долі, і на його творчості.
