Збірка «Палімпсести» — це четверта книга поезій Василя Стуса, яку, за іронією долі, уклав не автор, а слідчі Київського КДБ. Це вони заарештували поета і забрали твори, які були записані на різноманітних зшитках паперу. Назву «Палімпсести» Василь Стус дав збірці уже потім.
Василь Стефаник увійшов в історію не лише української, а й світової літератури як автор правдивих соціально-психологічних новел із життя галицького селянства. «Мабуть, ніхто до Стефаника не показав селянську душу хлібороба у такому повному освітленні,— захоплено писав Михайло Мочулевський,— ніхто не змалював так, як він, переживань цієї душі: відчай, резиґнація, плач і сміх, сум і сподівання. Стефаник відкрив нам джерело ніжних порухів селянської душі».
Широкому загалу України відома пісня "Чуєш, брате мій". Написана вона на слова поета Богдана Лепкого. У цьому вірші лише кілька строф. Та яка гама переживань міститься у такому маленькому творі! Відліт журавлів на зимівлю в чужі краї є яскравим поетичним символом. Тяжка подорож лету над морем нагадує про поневіряння сотень тисяч західних українців, які вік тому змушені були залишити рідну землю в пошуках кращої долі за океаном. Відліт птахів осінньої пори може також сприйматися як прощання з теплою порою року, кращим періодом життя.
Андрій Малишко, за спогадами його друзів та близьких, був дуже запальною людиною, темпераментною та іноді гарячкуватою. Проте він не терпів несправедливості, хитрощів, лукавства. Сам Андрій Малишко не лукавив за життя, був відкритим і чесним з людьми. Не лукавив поет й у своїх творах. Читаючи твори Андрія Малишка, ми насолоджуємося чистою виразною мовою, яскравими образами, а найбільше, мабуть, глибиною ліричного почуття.
Драматична творчість І. К. Карпенка-Карого — найбільше досягнення української класичної драматургії XIX ст. В українській драматургії п'єса "Хазяїн" вважається найкращою реалістичною сатиричною комедією. Карпенко-Карий використав могутню силу сміху не для того, щоб розважати, звеселяти громадськість, а щоб боротись за торжество світлих, благородних ідеалів людства.
У світовій історії не зафіксовано голоду, подібного тому, що випав на долю України - однієї з найродючіших і найблагословенніших країн світу. Житницею називали Україну впродовж багатьох століть. Але по-хижацьки грабували її, не давали вільно дихати. Через те й була Україна вбогою і знедоленою, як шевченківська Наймичка, та була ж вона завжди сильною духом. Хоча і випало на долю нашого народу найстрашніше - голод. Померлих від голоду 33-го року більш ніж у два рази більше, ніж загиблих у війну. Вимирали родини, села. Моторошно стає, коли читаємо спогади тих, хто пережив це зло, коли ознайомлюєшся із архівними документами, а ще більше завмирає серце, коли разом із родиною Катранників стаєш свідком голодомору, проймаєшся їхнім жахом, вболіваєш за них.
Нарешті настали для України такі часи, коли ми, не криючись, можемо сміливо називати імена тих талановитих українських письменників, про яких донедавна знати не хотіли, називаючи їх "чужинецькими белетристами". Серед таких і письменник Улас Олексійович Данильчук-Самчук родом із села Дермань на Волинщині (нині Рівненська обл.).
"Відлітають сірим шнуром журавлі у вирій" — ця пісня знана всюди. Її рядки багато років мандрують далекою Аргентиною, Австралією, Канадою, Німеччиною. Лише ім'я автори пісні було довгий час невідомим. Багато хто вважав, що слова й музика цього твору — народні.
Богдан Лепкий — видатна постать в українській літературі. Він гостро усвідомлював соціальні й національні проблеми рідного знедоленого народу, ніколи не був байдужим до його долі. Його серце переповнювала любов до історії рідного краю. Поетична спадщина поета надзвичайно багата. Його поезії прості, гарні, ліричні, забарвлені тугою та зажурою. І в цьому нічого дивного немає. Поет не міг не бачити незавидного становища галицького селянина, не відчувати національної і соціальної несправедливості. Його поезії щирі, хвилююче-теплі. І скрізь на першому плані — покривджена людина. Поет переймається її болями, турботами, радощами.
