До тебе слово моє, князю мій світлий, чому ж так сталося? Чому не послухав мудрої поради? Адже споконвіку наші предки були чутливими до віщувань, ми завжди підкорялися законам природи, бо ж ми — часточка її. А ти не послухав... Я вдячний тобі за те, що ти цінував мене не лише за співи для воїнів, а за те, що я теж воїн твоєї дружини. Як і ти, ділив я із усіма горе й нещастя ратних походів, спав під відкритим небом, підклавши під голову сідло. А воїни наші! Про таких кажуть, що вони з кінця списа годовані. І це так. Та стількох ми вже не побачимо, стільки їх уже попливло в країну рахманів. І хай бог буде милостивим до них.
"Слово о полку Ігоpевім" - нев'януча пам'ятка сеpедньовіччя. Hаписаний твіp на межі ХII-ХIII століть, незадовго до спустошливого нашестя на Київську Русь татаpо-монгольських оpд. Уже стільки століть пpойшло з часу написання "Слова", а воно живе і хвилює сеpця людей.
Понад вісім століть тому, в 1187 pоці, було ствоpене "Слово о полку Ігоpевім" - геніальний твіp давньої укpаїнської літеpатуpи. Плин століть не заглушив його поетичного звучання й не стеp фаpб. Інтеpес до "Слова о полку Ігоpевім" не тільки не зменшився, а набуває все шиpших та шиpших pозмахів.
У романі Ю. Яновського "Майстер корабля" розповідається про життєвий шлях простої чесної людини. Оповідь ведеться від імені літньої людини То-Ма-Кі (Товариш Майстер Кіно), яка, сидячи в затишку власної кімнати, згадує минуле. У цих спогадах читач бачить нелегку путь кіномитця, залюбленого в мистецтво, з трепетом "прислухається" до порад головного героя.
Скільки існує людство, цивілізоване суспільство, — будуть точитися дискусії щодо смертної кари. Чи треба карати людей на смерть, якщо вони скоїли тяжкий злочин? А простіше можна сформулювати так: вбивати чи не вбивати? І як би ми не прикрашали, як би ми не наряджали учасників дійства під назвою «законне вбивство», воно залишиться вбивством. І не матиме значення, хто це вчинив, чи то кимось найнятий вбивця для усунення суперника, чи той же найманий вбивця, якого найняла держава, і вбивця карає не за великі гроші, а іменем закону.
Я був глибоко вражений, коли дізнався, що всі події, зображені у романі "Жовтий князь", відбулися насправді, це реальна історія однієї родини. Лише імена героїв автор змінив для більшого узагальнення. Адже насправді таких родин були тисячі... Родина Катранників уособлює свідомість, мислення народу, а її страшна трагічна доля — відображення долі мільйонів українців.
1. Казки у творчій спадщині В. Симоненка. (Василь Симоненко народився на Полтавщині. Він з дитинства полюбив чарівний світ народних казок. Коли став зрілим поетом, написав свої літературні казки "Подорож у країну Навпаки" та "Цар Плаксій та Лоскотон".)
Коли я читав повість А. Я. Чайковського "За сестрою", мені здавалося, що переді мною постав герой-богатир з раніше читаних українських дум. Хоч Павлусю було лише п'ятнадцять років, але він часто потрапляє, а потім вибирається із ситуацій, з яких йому, здавалося б, вибратися не під силу. Я розумію, що автор явно перебільшує фізичні можливості свого героя, але, певно, він намагався довести нам, сьогоднішнім, що такі молоді герої — окраса історії України! І ми вже не помічаємо цього перебільшення, бо образ Павлуся захоплює нас, викликає особливу симпатію; його хочеться наслідувати і бути на нього схожим.
Ці слова, що несуть у собі мудрість багатьох віків, рефреном звучать упродовж усього роману Івана Багряного "Тигролови". Спочатку їх вимовляє стара Сірчиха, потім повторює головний герой, і, нарешті, саме цими словами завершується роман. А чи справді у сміливих завжди є щастя? Чи здобув щастя Григорій Многогрішний?
Щоб навчитися цінувати людську мудрість, виховати у собі віру в незнищенність духовних почуттів нашого народу, варто звернутися до неординарної постаті в нашій літературі - Івана Багряного та його творчості, зокрема до роману "Тигролови". Трапляється, що часом епоха не цінує геніїв за життя. Якась жорстока закономірність: час нищить генія невблаганними вироками, а коли збагне, що сам він і його доробок - безсмертні, схиляється у пошані й каятті.
