У ході постійної зміни теперішнього й минулого часів взаємодіють світи реальний та ірреальний. Останній виконує функцію спогадів, що з'являються у свідомості героя. Процес переходу в інший часовий простір відбувається поза свідомістю героя з волі автора. Події колишнього життя з'являються у Телепня на підсвідомому рівні.

Павло Тичина — видатний український поет, відомий перш за все як ніжний лірик. Його пейзажні за риси, інтимна поезія, філософське сприйняття світу не можуть не захоплювати, не зачаровувати.

Відомий факт, що поезія П. Тичини неоднорідна за своїм художнім значенням і художньою красою. Рання поезія П. Тичини становить великий інтерес із погляду стильових ознак і свідчить про нахили поета до символізму як одного з найбільш яскравих в українській літературі модерністських стилів.

Прочитавши новелу Василя Стефаника "Камінний хрест", О. Кобилянська писала йому: "Страшно сильно пишете Ви. Так, якби-сьти витесували потужною рукою пам'ятник свого народу... Гірка, пориваюча, закровавлена поезія Ваша, котру не можна забути..."

Кожна пора року красива і неповторна по-своєму: і білосніжна зима, і весела буйнотравна весна, і красне літечко, і золота осінь. Про ці пори року складено безліч казок, прислів'їв, літературних творів. Багато поетів малювали картини природи, оспівували її неповторність і красу.

"...Вирячивши вогненні очі, дихаючи полум'ям і димом, потрясаючи ревом пустелі і нетра і вогненним хвостом замітаючи слід, летів дракон." Так починається роман Івана Багряного "Тигролови". Страшний дракон — це поїзд, який на повній швидкості мчить крізь сибірські простори на Далекий Схід. Далі образ поїзда-дракона автор увиразнює багатьма деталями, посилюючи експресію: жахлива машина "звивається над прірвами", входить у тунель, "як вогненноокий хробак", "зойкає несамовито" і летить, летить, летить...

"...Вирячивши вогненні очі, дихаючи полум'ям і димом, потрясаючи ревом пустелі і нетрі, і вогненним хвостом замітаючи слід, летів дракон", — таким казковим зачином розпочинається роман Івана Багряного "Тигролови". Із страшним драконом порівнює автор не менш страшний ешелон смерті, поїзд, що везе своїх жертв-в'язнів на каторгу, з якої немає повернення...

Іван Багряний з тих письменників, що відчули на собі весь жах репресій, катувань, фізичних та моральних знущань. Щоб нарешті позбавитися гнітючої атмосфери підневільного життя, звільнитися від страшних спогадів, він емігрував з України. І саме там, в еміграції, йому вдалося написати неперевершений за правдивістю роман "Тигролови", чи не найпершу чесну розповідь про сталінські концтабори.

Страшною, кривавою була історія нашої Батьківщини; чомусь увесь час хотіли її поневолити іноземні загарбники; чомусь протягом майже усіх часів свого існування їй доводилося відстоювати свої права, піклуватися про своїх дітей — українців. Кидало їх від одного пекла до іншого, мовби випробуючи на міцність духу та силу волі. І у романі Івана Багряного "Тигролови" не обійшлося без спогадів про страшні роки голодомору, про страшні табори, про страшну розпуку і страшний плач.

Їздять поїзди з одного кінця країни в інший, везуть людей, везуть якісь товари. І ніхто тепер і не згадає, що колись у товарних поїздах тікали від своїх проблем, шукаючи щастя собі та своїй родині, знесилені, голодні українці. Ьм не було місця на власній землі, яка була знесилена від голодомору, пошестей та безслідного зникнення своїх синів та дочок. Страхітливі картини життя описує в своєму романі "Тигролови" Іван Багряний, намагаючись донести правду до нащадків.