Патріотизм — одне з найблагородніших людських почуттів, а тому поезія П. Тичини «Я утверждаюсь» завжди привертала до себе увагу, завжди була і буде цікавою українському читачеві.

Із перших днів війни Андрій Малишко — на фронті, він працює кореспондентом фронтових газет, де часто друкуються його статті, нариси, репортажі з місця боїв, звернення до бійців і, звичайно, вірші. Сьогодні твори Малишка воєнного часу сприймаються як сповідь поета-воїна, що жив одним життям із мільйонами своїх співвітчизників, ділив з ними біди й радощі, читаються як ліричний щоденник. А відкрив цей щоденник цикл поезій «Україно моя!», написаний одразу ж після того, як радянські війська, спливаючи кров'ю, залишаючи в оточенні дивізії і армії, відступили за межі України й вона потрапила під кований залізом чобіт окупанта.

I. "Три величні золоті зорі". (Рання творчість Лесі Українки - це період становлення таланту, шукань, сумнівів, коли поетеса ще заносилась в мрії, описувала абстрактні людські стосунки, милувалася природою. Та вже в цей час виразно проступає велика любов до рідної землі, мрія про братерство, рівність, волю:

Ніжна, але сильна духом, пройнята прометеївським вогнем любові до людей, Леся Українка — неперевершений поет боротьби, поет-патріот. Саме тому Лесю Українку називають дочкою Прометея, бо саме вона перейняла від Тараса Шевченка й понесла далі естафету правди, добра, людяності.

Микола Кіндратович Вороний (1871—1938), як і М. Зеров, належить до видатних діячів української культури, об'єднаних трагічним поняттям «розстріляне відродження». Обидва були всебічно обдарованими людьми, на їхнє формування значний вплив справив великий Франко. М. Вороного з Франком єднала не лише співпраця, а й щира дружба. М. Зеров і М. Вороний в особистому житті теж були не досить щасливими. У першого син помер ще хлопчиком, а у другого — був репресований. М. Вороний про трагічну долю єдиного і улюбленого сина Марка вже не довідався, бо сам пішов із життя.

У грізні роки Великої Вітчизняної війни "під гул кривавий" на бій з ворогом йшло й художнє слово, що прирівнювалося до зброї і діяло безвідмовно. Прозові й поетичні твори, народженні духовним піднесенням, надавали захисникам рішучості відстояти рідну землю від нападника, разом з бійцями наближали перемогу.

Напевно, ніхто не буде заперечувати, що виховання дітей є надзвичайно важливим не тільки для окремої родини, але й для розвитку суспільства, нації, для розвитку всього людства. З давніх часів люди цікавились проблемами педагогіки, розмірковували над тим, як краще виховувати своїх нащадків. Створювались наукові праці, новітні ідеї підтверджувались або відходили в небуття, змінювався світ, історичні епохи, змінювались люди та їх потреби, проте це питання лишалось гострим та нагальним.

Розглядаючи творчість Павла Тичини, неможливо обминути пейзажної лірики поета. Його вірші "А я у гай ходила", "Гаї шумлять", "Квітчастий луг", "Арфами, арфами" зачаровують весняною свіжістю, легкокрилою радістю, молодечим завзяттям. "Усе в нього (Тичини) співає і звучить, - писав про творчість поета критик О. Білецький, - земля - орган, співає стежка в городі, і весь город - суцільний зелений гімн, ріка тремтить, як музика..."

У моїх руках оповідання О. Довженка "Воля до життя". Це невелике оповідання сколихнуло мою душу. Воно зовсім змінило мої погляди на людей. Я гадала, що жити легко і весело, і тільки тепер зрозуміла, як помилялась. Коли читала оповідання, я, сама того не помічаючи, порівнювала себе з Іваном Карналюком. Далеко мені до нього. Та не тільки мені. Якесь невеличке горе — і вже сльози, згорблені плечі, похилена голова. А треба жити і боротися так, щоб ніщо не могло тебе зігнути, як не зігнуло горе героя оповідання.

Відомий український поет Павло Григорович Тичина дуже любив рідну природу. У багатьох його творах можна знайти зображення полів, лісів, річок. Але в поезії Тичини природа не є тільки тлом, на якому відбуваються події. Поет робить природу рівноправним учасником, а інколи й головним героєм своєї чудової лірики. Важливо, що Павло Тичина вміє показати, якого єднання можуть досягнути людина й природа, не заважаючи одне одному.